Спо праву. в газете была опубликована информация о гражданине иванове в которой был назван преступником .его обвиняют в убийстве однако следствие по делу не закончилось 1)нарушила ли газета презумпции права? поистине своё отношение к подобного рода проблемам

дорогая катя.

конечно средство массовой информации опубликовав стью, в котой иванов назван преступником нарушила его соновополагающие права и свободы. основное нарушение это попрание презумпции невиновности - никто не может быть  признан виновным в совершении преступления иначе как по приговору суда (конституция рф). пострадало право на доброе имя гражданина, его честь и достоинство. несомненно, что редакция газеты должна понести наказание. гр. иванов вправе обратиться в суд с иском к газете и журналисту о возмещении морального вреда. 

отношение к такого рода проблемаам может быть только одно - нарушения конституционных прав граждан не допустимы. 

Правопорушеннями нази­вають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючо­го права, передусім положення конституції і законів украї­ни. великий німецький філософ гегель називав правопору­шення неправом і вважав його проявом «абсолютного зла». люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. тому важливим питанням є встановлен­ня та усунення причин правопорушень. історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. щоправда, для кожної епохи харак­терні свої особливі уявлення про правопорушення. у xvi ст. торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися в європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної като­лицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єрети­ків». сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні пере­конання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбав­ленням волі, а у деяких країнах —навіть смертною карою. питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. причиною всіх правопо­рушень є соціальні суперечності (їх можна назвати «хвороба­ми суспільства»), які завжди існують у суспільстві. вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення. що стосується окремих правопорушень, то їх вчинення може бути викликане різними, іноді не залежними одна від одної причинами: це можуть бути причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і ле­гальний заробіток); соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи); обставини сімейного характе­ру або ж інші особливості середовища, в якому живе потен­ційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, схильність до алкоголю чи вживання наркоти­ків) тощо. іноді причиною правопорушень виступає і недоскона­лість чинного законодавства — наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення від сплати податків, оскільки без цього виробнича чи комерційна діяльність підприємства буде просто неможливою. у цьому випадку, звичайно ж, необхідно усунути подібну причину — за наявності більш оптимальних податків буде менше тих, хто ухилятиметься від їх сплати. вчені-кримінологи протягом тривалого часу (ще з кінця xix ст., коли відомий італійський кримінолог чезаре ломброзо висловив думку, що той, хто вчинює злочини, є зло­чинцем від народження) намагаються знайти відповідь на питання, чи існує зв'язок між генетичними особливостями людини і схильністю до вчинення правопорушень; однак переконливих доказів, які б підтверджували чи спростовува­ли такий зв'язок, поки що немає. правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який розслідує справу про вчинення злочину. проте завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має утопічний вигляд: адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху не досягли. отже, завдання держави полягає в тому, щоб звести причини, які викликають право­порушення, до якнайнижчого можливого рівня, що дасть суспільству змогу здійснювати ефективний контроль над протиправними діями, і передусім над з