Цитатный план по тексту " планетник " ! 80

1. любив природу.

* найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло*

2.йшов впевнено до своєї мети.

* я ,мамо, виплекаю квітку- я стану над громом*

3. трудолюбивий.

* ніколи не мав   вільної хвилини : гонили на панщину, і він ішов , як не з косою, то з ціпом,-косив, молотив*

* не було такої праці, яку не подужав або якої цурався б*

4. наслідував маму

* хлопчик і робив це, наслідуючи маму*

для свідомості більшості читачів василь стус залишається леген­дарною постаттю незламного борця за волю україни. країна в той час потребувала свого героя, який би став на захист вічних цінностей бут­тя, і такий герой з’явився. як мало хто в той час, він словом і ділом здобув право називатися справжнім національним героєм.

слово василя стуса зайняло свою мистецьку висоту і гідно три­має її. це він проголосив одвічне право людини і митця вільно ви­словлювати свої думки, вільно мислити, вільно вибирати свій шлях у житті. прагнучи правди в житті й творчості, зазнав важких ви­пробувань, поневіряння, гоніння, засудження, заслання.

василь стус вповні, по самі вінця своєї зболеної душі, пізнав немилосердні муки зазіхання на внутрішню свободу шляхом фізич­ного спокорення, тотального нищення творчого генія, навіть у слав­нозвісні шістдесяті роки, роки «хрущовської відлиги». він писав:

обвали днів і літ — як пам’яті провали, внизу струмлять хорали, вгорі — вселенський гніт, і мову одібрали — вселенський душить світ!

у тоталітарному суспільстві поет не міг і не хотів бути знаме­нитим. внутрішня свобода для нього дорожча за будь-яку славу, визнання, бо в умовах комуністичної деспотії це була одна з найпід- ступніших репресій.

головне для стуса — зберегти внутрішню свободу, хоча «сто кістлявих рук нещастя заломило», хоча поет зримо відчуває, як його «прозоре тіло пливе за смертний пруг», бачить внутрішнім зором себе, розіп’ятого — «це може статись в кожнім тижні», та він не боїться смерті, іноді навіть викликає її:

о, власну стріти смерть — як щастя засягнути і обірвати пута, ввійти у коловерть.

страшно це розуміти, але вінцем свободи,  її  втіленням для по­ета є смерть, оскільки життя не дає йому можливості жити, і лишає­ться тільки:

смертю зберегти себе, внутрішньо вільного, для себе і для україни.

тепер провидь у маячні десь україна — там усе — в антоновім огні жахтить усеочам.

до неї ти від неї йдеш.

страсна до неї путь та, на котрій і ти падеш і друзі — теж падуть.

і поет знаходить у собі сили перебороти страх смерті, страх покарання за непокору, які, можливо, притаманні кожній людині. він знаходить сили бути вищим за будь-які страхи, тому й пише:

як добре те, що смерті не боюсь я і не питаюсь, чи важкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону,

своє життя поет сприймає як сходження на голгофу, як хрес­ний путь, на якому він, як і христос, повинен нести свій хрест до кінця, тому що од цього залежить не тільки його власна доля, але й доля цілого покоління, народу:

ця богом послана голгота веде у паділ, не до зі

скільки страждання, і більшою мірою страждання психологіч­ного довелося зазнати митцеві. але з повним розумінням свого покликання він пише: заслання, він, мабуть, був поетом від народження і був сильною особистістю, яка не могла пливти за течією. і, як бачимо, навіть дуже сильний вітер не міг зламати чи зігнути міцного дуба.

сховатися від долі — не судилось.

ударив грім — і зразу шкереберть пішло життя. і ось ти — все, що снилось, як смертеіснування й життєсмерть.

багато хто, мабуть, задумується над питанням: чи це страждан­ня викувало поетичний талант стуса? цікаво, що більшість крити­ків пишуть про те, що якби не стражденна доля поета, якби не тюр­ма і каторга, стус не став би тим, ким є, і тоді б україна не мала свого поета. ця думка кочує із журнальних статей в газетні, вона присутня на сторінках підручників, але чи можна з нею погодити­ся. я думаю, що це стус творив свою долю, це він витворював свої страждання, тому що інакше просто не міг. він не міг змиритися з оточуючою його дійсністю, з політикою тоталітарної держави, не міг пристосуватися, скоритися. він був поетом ще до першого свого