Есть ответ 👍

Коротка і змістовна біографія бориса грінченко.

221
469
Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:


Борис грінченко (1863 — 1910) був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. відомий він і як мовознавець , фольклорист  ,та етнограф, педагог, публіцист, організатор видавничої справи.народився борис дмитрович грінченко 9 грудня 1863р. на хуторі вільховий яр на харківщині у збіднілій дворянській родині. у 1874 — 1879рр. він вчився у харківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки з підпільною народницькою організацією. після двомісячного ув'язнення грінченко працює дрібним канцеляристом у харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовується вчителювати. за винятком 1886 — 1887рр., коли грінченко працював статистиком у губернському земстві на херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881 — 1894).у 1894р. грінченко переїздить до чернігова. тут, працюючи у губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним з керівників нелегальної «чернігівської громади», разом із дружиною — письменницею м. загірньою упорядковує музей української старовини в. тарновського.

з 1902р. грінченко живе в києві. у 1905р. він редагує першу українську щоденну газету «громадська думка» (згодом «рада»), а в 1906р. — журнал «нова громада»; того ж 1906р. стає керівником київського товариства «просвіта».


Риси характеру поета — гордий, впевнений у своїх діях і вчинках — стійкий, сміливий, мужній, відданий народові — нещасний, але талановитий — «…божа людина» — «…навесні… оживляв сумну діброву» — не вмів співати — «лиха не боюся» — «завжди вільний» — «я на крилах думки лину» — поважне ставлення до простого люду — на жорстокість відповідає добром — не приваблює золото, лаври цитатна характеристика поета «давня казка» — проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний. — хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа! — що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати. — і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати. — теє слово всім давало то розвагу, то пораду. — він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний. — ей, я лиха не боюся з ним ночую, з ним і днюю… — не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане! — та й сам я не люблю за панами жарту… — бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний. — так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці. — все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину. — скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі. бертольдо про поета: — що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! — ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду. — знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу. — срібла, золота насиплю я співцеві дорогому! — розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він луною… — я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю. — ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю. — ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати. — золотих не хочу лаврів, з ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду. — не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани! — та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі. — і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця. — за тюремний спів він мусив головою наложити.

Популярно: Українська література