Твори на української літератури з твором наталка полтавка

Краса наталки полтавки українська земля. чарівна, неосяжна, велична. і на дій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. з давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.  у п'єсі і. котляревського "наталка полтавка" вперше з'являється реалістичний образ української жінки. перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. ще на початку п'єси наталка дає собі самохарактеристику:   не багата я і проста, но чесного роду,  не стижуся прясти, шити і носити воду.  і ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих.  пан виборний, односелець наталки, з великим захопленням вигукує: "золото — не ді". він наголошує на її працьовитості: "яка трудяща, яка рукодільниця". всі матері в селі ставлять у приклад наталку своїм дочкам, а возний вважає її "найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею".  звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. до наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає петра. чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: " я тебе любила і тепер люблю! нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки ". які душевні переживання! яка сила кохання! перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. яка благородна натура у наталки! адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки.  мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона "буде гірше наймички, буде кріпачкою". донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. у цих словах основне наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. сім'я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. та постійні дорікання і сльози надломлюють наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. ні, це не зрада петрові, це самопожертва заради матері. цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.  поряд з ніжністю і гідністю в наталці живе рішучість і сміливість. коли несподівано повертається петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. любов наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: "окрім петра, ні за ким не буду. до цього мене ніхто силою не ". нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини.  в образі наталки котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. турбота про свою дівочу честь, про честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків. 

маруся:

1. “вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем…”

2. “маруся кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. до неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину…”

3. “маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. до природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот…”

4. “вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. все на їй було чистеньке, неначе нове…”

5. “вона дуже церемонилась і була прохана. пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання…”

6. “кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. вона дуже любила чванитись і почала розказувать, як її шанували пани та попи…”

7. “вона стояла над душею в мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду…”

8. “кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку. вона була рада, що взяла в свою хату добру робітницю, і почала залежуватись…”

9. “вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин…”

10. “кайдашиха перестала звати мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти…”

11. “в мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. на словах, як на грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне…”

12. “кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала…”

13. “вона любила дітей…”

14. “кайдашиха ридала, бо почувала свою провину…”

15. ” в неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться…”

16. “по другий бік тину стояла баба кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…”

мелашка:

1. “— коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий лаврін…”

2. “з-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку…”

3. ” до неї з води виглянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами…”

4. “дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. на чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк…”

5. “лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб…”

6. “дівчина засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця…”

7. “…блиснула на його карими очима…”

8. “він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї…”

9. “мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень…”

10. “брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в’яне…”

11. “мелашка була дуже молода…”

12. “мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава…”

13. “мелашка розцвіла і стала повніша на виду. її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…”