Іть зробити твір на 3 зполовиню ст зошита на тему у чому суть особистої трагедії анни кареніної? (за романом лева толстого "анна кареніна")

Анна кареніна" - одна з трьох чудових вершин у творчості льва толстого. роман цей є природним переходом від "війни і миру" до "воскресіння". толстого дуже хвилювали питання сучасної дійсності. життя росії 70-х років відбивається в "анні кареніній" у всьому своєму розмаїтті, від імператорського двору до селянської хатини. в основі соціального роману "анна кареніна" лежить історичне явище, що торкається життя усього народу. але у творі відсутні історичні постаті, уславлені герої, батальні сцени. життя відбувається у всій своїй повсякденності, у створенні типових образів сучасності, у процесі становлення нового життєвого устрою. побут пореформеного часу видався нетривким. зубожіння, сімейні драми, крахи банків, катастрофи на залізницях - такими були ознаки часу 70-х років минулого сторіччя. у романі "анна кареніна" толстому перш за все імпонувала головна думка твору - роль сім'ї. адже всі найважливіші суспільні зміни починаються або завершуються у сімейному колі, в особистому світі, у повсякденному житті. значення соціальних змін у житті людини вимірюються, певно, ступенем їх впливу на життєві норми. у чому ж трагедія анни кареніної? навіть до кохання із вронським анна була самотньою у світі і самотньою у своїй сім'ї. погляд на сім'ю у світському суспільстві був досить дивним: діти виховувались окремо від батьків. можливо тому так жорстоко вирішив каренін долю анни, розлучивши її з сином, адже він сам теж не відчував батьківської любові до своєї дитини? до того ж у суспільстві панує брехня; княгиня бетсі постійно зраджує чоловіка, а княгиня мягкая так розцінює вчинок анни: "она сделала то, что все, кроме меня, делают, но скрывают". отже, трагедія анни має соціальний зміст. коли б анна дотримувалась зовнішньої благопристойності у сімейний стосунках, то суспільство не відвернулось би від неї. а чи могла б така натура як анна жити у брехні? безумовно, ні. це мали б зрозуміти люди, які жили поруч з нею, але в стосунках панівного класу байдуже ставилися до духовного життя людини. тому основними перепонами до щастя анна кареніної з вронським стояли каренін і світське суспільство. згадуючи сцену в театрі, розумієш, що анна боролась із суспільством, але не мала підтримки навіть з боку коханого: "йому жаль було її і все-таки прикро. він переконував її в своїй любові, тому що бачив, що лише це може тепер заспокоїти її, і не докоряв їй словами, але у душі своїй він докоряв її". пошуки виходу із становища протистояння людини і суспільства простежуються у бажанні анни стати письменницею, поборницею жіночої освіти, в її суперечках щодо жіночих гімназій. проте штучність її становища і занять призводить до пошуків забуття за наркотиків. сили але спочатку анні вдавалося все. каренін з болем помічав, що вона одержувала перемогу над усіма: не схотіла залишатись з ним далі, вирішила поїхати з вронським - і поїхала. те, чого вона зрікалась, мов би вмерло для неї і перестало існувати. і тут вже продовжувалась боротьба за існування, долались всі перепони. і не було такої жертви, яку б анна не принесла в ім'я здійснення своєї мрії на шляху до щастя. "світ" не вибачив анні відкритого і чесного кохання. і вронський, як типовий представник цього "світу", опинився по той бік від неї, бо в ньому теж немає духовного начала - він байдужий. лише левін оцінив розум, освіченість, простоту анна кареніної, зрозумів, що її життя сповнене великої напруги. навіть кохання не зменшило протистояння суспільства і особистості, а підштовхнуло до чвар і суперечок зі світом, з людьми, з життям. драма анна кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші моральні почуття і помисли, вступила у суперечку із суспільством своєї епохи.

Есенин - великий русский национальный поэт XX века. Его неповторимое дарование уходит корнями в глубины народного мироощущения, русской культуры и истории. Любовь к России и особенности национального самосознания роднят Есенина с Пушкиным. Даже сам же Есенин считал любовь к России основной в своем творчестве. Это сокровенное и всепоглощающее чувство с первых шагов творческого пути определяет для него отношение к миру, человеку и литературе.

Явление Есенина было закономерно, предопределено самой жизнью и ростом национального самосознания России. Уже в восприятии современников имя Есенина стало «одновременно и нарицательным, и символическим», причем не только для русской культуры, но и для русской истории.

Придя в литературу на гребне исторического перелома, поэт сумел запечатлеть свое трагическое время, наиболее остро отразив разлад, надежды, отчаяния, противоречия и заблуждения эпохи. Именно в этом состоит историческая заслуга Есенина.

Уникальность есенинского дара в безграничной любви ко всему живому, в нежности и милосердии. В отношении к жизни как к бесценному дару и части общего пути, начало и конец которого скрыты от человека. В чувстве вечного круговорота жизни, в которой ничто не уходит бесследно и навсегда, а лишь переходит в другие формы. В постоянном ощущении противоборства и сложных превращений, которые происходят в природе, и в остром чувстве истории.

В отличие от своих талантливых современников (прежде всего Маяковского), выступавших активными реформаторами искусства, Есенин обращался к истокам русской мифологии, следовал традициям классической и мировой литературы, выражал самые разные уровни национального сознания и художественного опыта, был близок исканиям символистов и романтиков, пролетарских поэтов и авангардистов. В пору всеобщего обезличивания он обращался к каждому человеку и говорил с ним о том, что близко и нужно во все времена: о нежности и сострадании, красоте и печали и благословлял все живое на родимой земле...

Тема Родины - одна из главнейших тем поэзии Сергея Есенина. Первое восприятие Родины для поэта появляется ещё в юности, когда он живёт в Константинове, - русская природа, её скромная, но такая родная красота. Есенин очень правдоподобно и живописно описывает родные края: широкие поля, темные леса, рощи, березы. А.Л. Марченко считает, что «первых своих читателей Есенин пленил тем, что повел забытой ими прекрасной земле, заставляя сберегать в глазах ее краски, вслушиваться в ее звоны и в ее тишину, всем существом впитывать ее запахи» Марченко, А.М. Поэтический мир Есенина. - М.: Советский писатель, 1989. - С. 7..

Уже в ранних, юношеских стихах автор предстаёт перед нами как пламенный патриот. Его представления о родной земле ещё совсем детские. Родина для Есенина - это село Константиново, где он родился, ближайшие окрестности села. Чувство родины находит у него выражение пока ещё только в любви к родной природе.

На страницах ранней есенинской лирики перед нами предстаёт скромный, но прекрасный, величественный и милый сердцу поэта пейзаж среднерусской полосы: сжатые поля, красно-жёлтый костёр осенней рощи, зеркальная гладь озёр.

Уже в ранних стихах Есенина нет идиллии. Есть боль, тревога, печаль, скорбь, нет одного - равнодушия к Человеку. И не только в стихах, в творчестве, но и в мыслях, в поступках юного поэта.

Но наибольшего своего развития в творчестве Есенин эта тема достигает с началом первой мировой войны. Л.Л. Бельская считает, что поэт пришел к ней «от простеньких пейзажных зарисовок, от колоритных бытовых сценок, которые все чаще осмысливаются им характерная принадлежность русской природы и русского быта» Бельская, Л.Л. Песенное слово: Поэтическое мастерство С.Есенина. - М.: Просвещение, 1990. - С. 29..

Образ России складывался, в есенинской поэзии постепенно из мелких черточек: пейзажи, обычаи, отдельные эпизоды истории и современной жизни. Если в историческом поэт ищет и находит примеры героической борьбы за свободу и независимость родины («Песнь о Евпатии Коловрате», «Ус», «Марфа Посадница»), то в настоящем Русь видится ему покойным уголком». Обвиняя народников в приукрашивании народа, молодой Есенин и сам не избежал его идеализации.

В 1922-1923 годах Сергей Есенин совершил большое путешествие по Европе и Америке. Достижения индустрии на Западе не могло не впечатлить поэта, и ему «показался смешным и нелепым» тот мир, в котором он жил раньше: «Вспомнил про “дым отечества”, про нашу деревню, где чуть ли не у каждого мужика в избе спит телок на соломе или свинья с поросятами, вспомнил после германских и бельгийских шоссе наши непролазные дороги и стал ругать всех цепляющихся за “Русь”, как за грязь и вшивость. С этого момента я разлюбил нищую Россию» Есенин, С.А. Собрание сочинений: В 2 т. Т. 1. - М., 1980. - С. 20..