Домножить будь треба написать твір роздум на тему: " будь господарем своєму слову " тільки будь ласка швидше! )

Більше роби, та менше говори.будь господарем своєму слову.книжку читай — розуму набирай.вчитися ніколи не пізно.друга група — прислів'я, в яких поєднується і пря­ме, і переносне значення. вона не менш важлива, оскіль­ки слугує містком від першої групи до інакомовлення («дерево видно за , а людину — за її ділами», «коня керують , а людину словами» тощо).такі прислів'я особливих труднощів у тлумаченні не викликають — перша частина пояснює другу або нав­паки. але важливо обов'язково звернути дитячу увагу на влучно дібрані порівняння, наприклад, дерево — людина, плід — діло, кінь — людина, узда — слово.така робота не лишає школярів байдужими до влучних народних афоризмів, вони замислюються над їх значенням, дослуховуються до їх звучання.ці вислови пробуджують у дітей естетичні почут­тя, вчать розуміти виразність, образність рідної мови, готують до сприймання поезії.птиця створена для польоту, а людина — для роботи.добрий чоловік без роботи, що бджола без меду.від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.наука для людини, як сонце для життя.гарна птиця пером, а людина розумом.голова без розуму, що млин без води.поміч у свій час, що дощ у засуху.остання група прислів'їв — інакомовлення. зовсім не дивно, що подеколи учні намагаються розгадати їх як загадки. але на відміну від загадки, де потрібно відшукати зашифрований предмет (явище), в прислів'ях криється характеристика певної ситу­ації, яка легко виявляється в конкретних умовах, де розтлумачує події і вчинки. саме тому метафоричні прислів'я найліпше вводити в активний мовленнєвий запас дітей, «прив'язуючи» до певної ситуації. можливі два шляхи накопичення прислів'їв: 1) природний — від ситуації до прислів'я; 2) творчий — від прислів'я до ситуації. перший недаремно названо природним. як відомо, прислів'я виникали або спонтанно, як оцінка чи дотеп­на характеристика ситуації, якихось рис вдачі (нап­риклад, хвалькові говорили: «на небі чути, як мухи кашляють», байдужому казали: «байдуже ракові, в якім горшку його варять» тощо), або були засновані на дов­гих спостереженнях. наприклад, побачила давня люди­на камінець, придивилась до нього уважніше, порівняла з рослинами — росте без корінця. оформилась думка: «камінь росте без коріння». поступово мудрець помітив, що безпритульний камінець схожий на поз­бавлену захисту людину. так з'явилось переносне зна­чення цього речення, яке тепер стало прислів'ям учні значення цього вислову здатні осягнути після прочи­тання притчі «корінь життя» [паламарчук о., скрипченко н.ф., савченко о.я., волошина н.й. читанка 3(4). — к.: освіта, 1993. — с. 15—16], «плакучий бук» [а.хорунжий] [там само. — с. 32—34].спосіб утворення інакомовностей можна показати під час вивчення байок а.глібова. мораль байки схо­жа до прислів'їв своєю лаконічністю, виразністю уза­гальнень. вона так само виводиться з конкретних фактів, свідком яких неначе був байкар. (« .що, брати­ку, посіяв, те й пожни! », « . дурне безладдя лихо діє», «на, небоже, те, що мені не гоже» та багато інших). дітям також буде цікаво дізнатись, що прислів'я іноді виникали з казок («битий небитого везе» тощо).вивчення прислів'їв продовжується підбором до сюжетних малюнків, оповідань, казок, віршів най­більше відповідних зразків цього жанру усної народ­ної творчості.другий шлях — творчий. він передбачає моделю­вання ситуацій можливого використання прислів'їв, створення сюжетних малюнків. цікавим і ефектив­ним буде написання коротеньких творів за заданою темою-прислів'ям. наприклад,шабля ранить тіло, а слово — душу.сказав якось хлопчик матері образливе слово. заплака­ла мати. «пробач», — сказав син. вона ж відповіла: «рана від колючки загоїться, й сліду не залишиться. рана від сло­ва також заживе, проте слід глибокий зостанеться». дружили два хлопчики. одного разу вони засперечали­ся і один другого обізвав. той і образився. дружбу такою, якою вона була раніше, не повернеш. якщо вдарити шаб­лею, вона поранить тіло. але рана заживе, і ти забудеш. якщо ж сказати образливе слово, воно поранить душу і ніко­ли не забудеться.

Осінь і зима нашого життя             життя минає дуже швидко. здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.             цю пору життя порівнюють з осінню і зимою - холодною, суворою, непоступливою,             мені чомусь хочеться поговорити саме про старість. навколо так багато літніх людей. я бачу їхні очі. на жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше - сумні, сповнені тривоги, а інколи й безнадії. це вражає, викликає співчуття, наштовхує на роздуми.             найстрашніша річ - це самотня старість. людина ніколи не зможе змиритися з нею. виникає складне протиріччя між молодою душею і фізичною неміччю, що стає причиною глибокої трагедії особистості, особливо якщо поруч немає рідних і близьких людей.             у давні добрі часи люди жили великими сім'ями. старенькі дідусі й бабусі завжди відчували себе потрібними: з ними радились, до їхніх міркувань прислухались. старих людей оточувала малеча: онуки, в українських родинах існували певні етичні норми в ставленні до літніх людей. радість спілкування з дітворою їм легше переживати втому, нездужання. скільки добрих і цікавих казок переказано бабусями, скільки лагідних колискових проспівано, скільки цікавих книжок прочитано!             зараз, у наш непростий час, молоді сім'ї прагнуть самостійності, віддаляються від старих за будь-яку ціну, залишають їх наодинці з важкими проблемами, безпорадністю,             мені дуже подобається вірш в. симоненка "старість", де поет так схвильовано розповідає про біль старості, страх самоти. немічний дідусь, вислуховуючи докори сина та невістки, мовчки терпить всі образи, аби тільки залишитися біля дітей, "умерти на землі батьків":                                                 все стерпить, хіба заплаче стиха,                                                 дивлячись на добрих малюків.                                                 все стерпить - докори, сором, лихо, -                                                 лиш би вмерти на землі батьків.             звідки береться душевна черствість у ставленні до старих людей? адже це порушення божих заповідей, гріх, який карається такою ж самотою в життєву зиму. над цим слід замислитися, бо життя минає так