Сочинение на тему скромность ответив что такое скромность умесно ли она щас

160

279

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

kkkkkddd

Литература

4,6(83 оценок)

скромность не должна быть показной, человек прежде всего должен научиться уважать других, их мнения, мысли и т.д. скромность близка к толерантности. я считаю, что в 21 веке наша молодежь совсем позабыла о скромности, и это хорошо не кончится! как бы то ни было, скромность должна родиться вместе с тобой, и проявляться не только для показухи, новсегда проявить уважение и доброжелательность к другим. =)

trixi1989vv

Литература

4,6(31 оценок)

я вчуся у п’ятому класі, граю на піаніно і захоплююсь сучасними танцями. з вдома у мене є комп’ютер, за яким я проводжу не так вже багато часу. я охоче поступаюсь місцем за комп’ютером своїм подругам, коли вони приходять до мене в гості. найбільше дівчаткам подобаються мої іграшки, багато з яких збереглося шє з раннього дитинства. я ставлюся до них наче до живих — до плюшевого ведмедика, зайця, слона, тигра. а ляльок в мене не полічити. подруги часто запитують мене, навіщо я зберігаю іграшки, адже я вже не маленька, кажуть, що досить дорослих захоплень. щоразу я відпові, що з іграшками мого дитинства я не розлучуся, принаймні ще кілька років. чому? багато іграшок мені подарували батьки. скільки я себе пам’ятаю, у нас «живе» | ведмедик тимко. він рудий, у нього смішна добродушна кругла пичка з темними скляними очицями-намистинками. вони дивляться на всіх довірливо. коли я ! хворіла, він завжди був поруч зі мною, ніби підбадьорював. і наразі він сидить на : тумбочці поруч з моїм ліжком. по телебаченню показували справжніх ведмедів. виявляється, вони дуже небезпечні. але я помітила, що всі іграшкові ведмедики такі лагідні. як можна із таким розлучитися?

коли тато приїхав з відрядження, він привіз мені тигренятка грицька. у тата було багато речей, і тигреня завдавало йому чимало клопоту. проте батько не відмовився від іграшки — він дуже хотів зробити мені приємне. я звикла до грицька, і те, що я зберігаю його, доводить мою вдячність і любов до тата. часто-густо я бачу на дитячому майданчику забуті іграшки. вони часом лежать там не один день, але їхні хазяї чомусь не поспішають повернути їх у дім. буває й таке, що іграшки потрапляють у контейнер із побутовими ві. вони сиротливо стирчать зі сміття і, мов живі, з докором на нас, наче не можуть зрозуміти, за що з ними так жорстоко поводяться. мені здається, що викидати іграшки — це зрадити своє дитинство, виявити неповагу до тих, хто колись тобі їх подарував. я зовсім не почуваюся ніяково через те, що будучи п’ятикласницею, зберігаю іграшки, охоче беру їх у руки.