ДО 7 ВЕЧЕРА 1. перебіг воєнних дій на території україни 1 світова
2. соціаьно-економічне становище населення продовж війни 1 світова

Підготовка систематичних курсів з історії України має давню і стійку традицію. Вона розвивалася від середньовічних норм і канонів сприйняття світу до осмислення подій і фактів істориками нового часу. Це був складний і тривалий процес, який еволюціонував від творчості козацьких літописців, хронік і рукописних збірок кінця XVІІ — XVIII ст. до підготовлених на високому професійному рівні наукових розробок вчених XIX — початку XX ст. Зазнавали суттєвих змін підходи до предмету історичних досліджень, розширювалася їх документальна база, удосконалювався інструментарій історика. На зміну компіляціям, роботам вузькотематичного або регіонального характеру приходили праці, в яких історичний процес вже реконструювався через призму не тільки всеукраїнського масштабу, а й у контексті європейської історії. Професіонали-історики все частіше відмовлялися від традиційних схем і напрямків досліджень, прагнули до розширення тематичного поля історичних досліджень, проникненню у внутрішню сутність досліджуваних подій і явищ, критичного осмислення нового фактичного матеріалу.

Понині не втратили своєї цінності синтетичні курси української історії М. Грушевського, Д.Дорошенка, і. Крип'якевича, Н. Полонської-Василенка. Пізнішим зразком синтезу минулого українців служить підготовлена в АН УРСР багатотомна "Історія України". Однак у XX ст. поряд з поглибленим дослідженням окремих етапів і проблем із загальновизнаних світовою науковою спільнотою підходів мали місце й ідеологізація концептуальної сфери, детермінування тематичного блоку, сепарування інформаційних можливостей джерельної бази і — як наслідок цього — поява міфологізованого варіанту національного історичного процесу.

Кінець 80-х-90-і рр. XX ст. відкрили перед дослідниками доступ до невідомих раніше документальних покладів архівосховищ, розкріпачили їх розум і серце. Вченим надалася можливість спокійно і неупереджено вдивитися в минуле свого народу, з позицій наукової об'єктивності реконструювати пройдений ним історичний шлях. На сьогоднішній день ми маємо цілу низку прекрасно написаних синтетичних викладів української історії, підготовлених з різних методологічних позицій, з більш-менш широким хронологічним охопленням подій і, відповідно, більшим чи меншим ступенем їх деталізації. Зокрема, визнанням у студентському та викладацькому середовищі користується підготовлений в Інституті історії України НАН України двотомник "Історія України". Вперше він вийшов з друку в 1995-1996 рр.і в модифікованому вигляді витримав не одне перевидання.

Пропонований сьогодні увазі російської громадськості узагальнюючий курс "Історія України" по-своєму унікальний. По суті, це перша спроба створення в новітній українській історіографії сучасної академічної версії національної історії, призначеної для російського читача. Разом з тим не хотілося б, щоб ця колективна праця була сприйнята як спроба впровадження чергової офіційної наукової доктрини. Дотримуючись плюралізму наукових гіпотез, теорій і концепцій, ми поважаємо погляди представників інших історіографічних шкіл і напрямів, їх право на власне, інваріантне прочитання історії українського народу. Дана ж книга відображає лише один з можливих підходів в інтерпретаційному моделюванні українського історичного процесу. Вона покликана дати об'єктивне уявлення про історичне минуле України через відтворення сукупності політичних, соціальних, економічних, культурних і духовних граней її розвитку. Приступаючи до її підготовки (в рамках діяльності Українсько-російської комісії істориків), авторський колектив повністю віддавав собі звіт в складності і відповідальності поставленого завдання. По суті, йдеться про докорінну ламку усталеного в російському соціумі уявлення про Україну-сусідню дружню державу, лінія історичної долі якої тісно стикалася (а то й переломлювалася) з історією Росії. Цілком зрозуміло, що характер цих переплетень далекий від канонів, виписаних в імперській і радянській історіографіях. Ось чому, представляючи історію України в її багатоаспектності як інтегральну частину європейського історичного процесу, авторський колектив прагнув бути науково коректним у трактуванні тих чи інших спільних для історичного минулого українського і російського народів сюжетів, аж ніяк не поступаючись при цьому об'єктивною правдою історії. Хотілося б щиро сподіватися, що дана книга знайде свого неупередженого читача, продовжить шлях конструктивного діалогу двох історіографій.

Объяснение:

1)Абазгия

Анакопия

I век — 786

Flag of Abasgeti.svg

Абхазское царство

Анакопия (786—806)

Кутаиси (с 806)

786 — XII век

Аварский каганат

Хринг на территории Тимишоары

562—823

Blason de l'Aquitaine et de la Guyenne.svg

Аквитания (герцогство)

Бордо

конец IX — первая половина XV века

Аквитания (королевство)

Клермон

VI—IX века

Flag of Ak Koyunlu.svg

Ак-Коюнлу

Тебриз

1378—1508

Монархия

Аксумское царство

Аксум

II—XI вв.

Flag of Almohad Dynasty.svg

Альмохадский халифат

Марракеш, Севилья

1146—1269

Bagratuni flag.svg

Анийское царство

Ани

860-е — 1045

Armoiries Bohémond VI d'Antioche.svg

Княжество Антиохии

Антиохия

1098—1268

Монархия

Апсилия

Себастополис

I век — 730-е гг.

Ардаланское ханство

1169—1867

Coat of arms of the Despotate of Arta.jpg

Артский деспотат

Арта

1358—1416

Black flag.svg

Арабский халифат

VII—IX вв.

Теократическая монархия

Flag of the Kingdom of Asturias.svg

Астурия

Кангас-де-Онис

Лангрео

Правиа

Овьедо

718—925

Монархия

Coat of Arms of the Duchy of Athens (de la Roche family).svg

Афинское герцогство

Афины

1204—1458

Armoiries Achaïe.svg

Ахейское княжество

Андравида (1205—1249)

Мистра (1249—1261)

1205—1432

Ацтекская империя

Теночтитлан

1325—1521

Flag of Thailand (Ayutthaya period).svg

Аютия

Аюттхая

1351—1767

Бахмани

Ахсанабад (1347—1429)

Мухаммадабад (1429—1527)

1347—1527

Coat of Arms of Principality of Beloozero.jpg

Белозерское княжество

Белоозеро

1238—1380

Блатенское княжество

Блатноград

839/840 — 876

Бохай

Сангён

698—926

Бретань

2)какой видео урок?

3)?

4)?

5)Изменения на политической карте бывают количественные (присоединение к государству вновь открытых земель, а территориальные приобретения и потери после войн, объединение или распад государств, обмен государствами участков территории и т. п.) и качественные (приобретение суверенитета, смена формы правления и государственного устройства, образование межгосударственных союзов и т. п.). В настоящее время количественные изменения снижаются и в основном происходят качественные изменения на политической карте мира.

6)Казахстан

7)

Объяснение: