dashylasonimova128

24.07.2021 05:36

Українська мова

Есть ответ 👍

Прочитати текст та виконати завдання. 1. Стиль тексту - А)науковий;Б)художній;В)офіційно-діловий;Г)розмовний;Д)публіцистичний. 2. Іншомовні слова ГЕР, ШНЕЛЬ, ФРАУ використано в тексті для: А) відтворення мовлення героя твору;Б)створення почуття відрази до ворога;В)створення комічного ефекту;Г) протиставлення німців українцям;Д)романтизація зображувальної дійсності. 3. Дієслово ЛЮБИЛИ в реченні МИ ЛЮБИЛИ ЦІЛЯТИ В НЬОГО ГРУДКАМИ, ЛЮБИЛИ, КОЛИ ВІН САДЖАВ НАС НА КОЛІНА ТА СПІВАВ СВОЇХ ДУРНИХ НІМЕЦЬКИХ ПІСЕНЬОК ужито двічі з метою: А) посилення уваги до почуттів дітей;Б) протиставлення дитячої любові й жорстокості;В)вияву співчуття до полоненого німця;Г)висловлення авторського ставлення до Фрідріха;Д)яскравого зображення життя дітей. 4. Судячи з тексту, автор: А)ненавидить полонених, бо вони є загарбниками; Б)засуджує жорстокість переможців до німецьких солдатів;В)обстоює прощення й повагу до людської гідності;Г)прагне встановити причини страшної війни;Д)доводить, що на війні не чинні закони милосердя. Гер переможений

Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони тільки
боялися, брутальна лайка зависала на вустах. коли охоронець чіплявся поглядом і
байдуже погиркував: "Шнель, бидлота, шнель/" Вони не любили цей народ, не любили
будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з
кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шеру,
немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на
околиці Пейпціга.

Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обтороди її. камінням |
посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він
клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і. повернувшись до нас, усміхався
"Тут... кіндер... тут". Аколи німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали
хжаміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці.
коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в.
розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав
охоронець.

Місто давно не сердилося на німців, вдови жаліли їх | роздивлялися картки їхніх
дружин та дітей, часом приносили щось із одягу -- старий піджак або картуз, та ще
іварену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау"

У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках | білих черевичках,
він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів
похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну | ціле літо топтали і
розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того
бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не
дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та
іспівав своїх дурних німецьких пісеньок.

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, ї харкав кров'ю. Охоронець
замість "шнеляти" простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.

"Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли - - сонця і квіти, він чіпляв їх понад
івікнами другого поверху, так що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть.
ісплакувалиї.

Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей,
іпонуривши голову.

-- Бидлота, тобі що - - немає нужника? -- гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї
до коробки сіріла мотузка. Й

Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла Його
поховали за містом, укинувши в яму ї навіть не насипавши горба.

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред
трудня я сиділа на вікні ї раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок. а вона цвіла
собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняка. Я одяглася, вискочила на
подвір'я простягла руку, щоб зірвати, | відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з
паличок і зв'язаний нами хрест.

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не
івсохла підлога Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася
ідрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору
рукавицю. В рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках Дриль
пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували

--Вине знаєте, де наш тато?.