П'ятнадцятого лютого - свято С/стрітення, у народі "Стрічання» яке відзначають через 40 днiв пiсля Р/рiздва Х/христового. На С/стрітення за народними уявленнями зима іде туди, де було літо а літо - де була зима. Зустрівшись говорять між собою: Нехай Бог до тобі зимо! - каже радісно літо. Дай, Боже, здоров'я! - відповідає стримано зима. На С/стрітення Зиму веде по/під руки старий Д/дід М/мороз, вона зігнулася трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі добряче полатаний, чоботи подерті а в хустці на/голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. У руках Зима несе над/щерблений кошик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба. У Літа вінок на голові сорочка квітами вишита зелена плахта. Це вродлива дівчина. Літо весело несе в руках серп і сніп жита та пшениці.

113

445

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

podgainiyroma

Українська мова

4,5(84 оценок)

П'ятнадцятого лютого - свято Стрітення, у народі "Стрічання», яке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового. На Стрітення за народними уявленнями зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима. Зустрівшись, говорять між собою: Нехай Бог до тобі, зимо! - каже радісно літо. Дай, Боже, здоров'я! - відповідає стримано зима. На Стрітення Зиму веде по під руки старий Дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі добряче полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. У руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба. У Літа вінок на голові, сорочка квітами вишита, зелена плахта. Це вродлива дівчина. Літо весело несе в руках серп і сніп жита та пшениці.

gabpara007

Українська мова

4,6(54 оценок)

Моє хобі - фотополювання. це так захоплююче! довго ходиш по лісу - нічого цікавого. і раптом помічаєш щось таке, що дух захоплює. одного разу теплим липневим ранком я зібрався «пополювати» на улюбленій «кіномайданчику» - невеликій галявині, де було повно брусниці і ось я вже майже на місці. раптом бачу: на галявинці з брусничним запахом в повітрі стоїть ведмежа. він раптом взмахивал головою і тикався носом в землю, то перевалювався з боку на бік і шкрябав землю когтишками. він явно щось ловив і ніяк не міг зловити. і раптом я зрозумів: ведмежа ловить свою тінь! він бачив, що поряд ворушиться щось темне, кидався на щось темне і шкірив зуби. але тінь - тінь. навіть старий ведмідь не дуже-то вірить своїм очам. ось і ведмедик: понюхає тінь - не пахне. нахилиться до землі - не шарудить. стукне лапою - здачі не дає. покрокував ведмежа геть, а тінь за ним. треба сісти, все не поспішаючи обдумати. став присідати повільно на задок. присів - натрапив на гострий сучок! підскочив, а озирнутися не можна: тінь перед носом теж стрибнула. шерсть на мишкової холці стала сторчма. позадкував - знову напоровся на гілляку! закричав ведмежа басом і, як заєць, в кущі. ось і завершилася моя «полювання». а на пам'ять про вдале дні залишилися фотографії. я вклеїв в альбом і підписав так: «ведмежа ловить