Напишіть коротке есе Т шевченка з кріпацтва з'ясуйте значення цієї події для української культури

ответ:вот

Объяснение:180 років тому 22 квітня 1838 р. за с. ст. Карл Брюллов викупив за 2,5 тис. рублів асигнаціями Тараса Шевченка з кріпацтва. Ця сума на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, який розіграли в лотереї. Імпреза відбулася у палаці польського графа – віолончеліста та композитора Михайла Вієльгорського (Вєльгурського).

В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу з проханням – звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В. А. Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К. П. Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоби розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М. Ю. Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».

Більшу частину коштів внесли К. Брюллов, В. Жуковський, М. Вільєгорський та інші. Загалом у справі звільнення Шевченка з кріпацтва брали участь понад 20 осіб, частина з яких побажали залишитися невідомими. 22 квітня 1838 р. поміщик П. Енгельгардт, одержавши гроші, підписав відпускну Т. Шевченкові; її засвідчили В. Жуковський, К. Брюллов і М. Вієльгорський. 25 квітня цей документ було вручено Тарасові В. Жуковським у присутності К. Брюллова, M. Biєльгорського, А. Мокрицького

Започаткували звільнення Тараса саме українські митці. 1831 р. першим із цих доброчинців став художник Іван Сошенко, який проживав тоді в Петербурзі і залучив до цієї справи своїх українських колег. Вони й звернулися по до до впливового діяча-українця, вихідця з козацького міста Пирятина – Василя Григоровича, який упродовж 25 років був ученим секретарем Петербурзького Товариства заохочення художників і, водночас, конференц-секретарем Академії мистецтв. Вдячний Тарас Шевченко присвятив йому видатний твір – поему «Гайдамаки». До них приєдналися відомий художник Олексій Венеціанов, рід якого пов'язаний з м. Ніжином, та популярний тоді поет-пісняр, також козацького роду, Євген Гребінка. Він перший надрукував поезії Шевченка у своєму журналі «Ластовка». Євген Павлович брав діяльну участь у літературному житті Петербурга, співпрацював у багатьох журналах і збірниках, створив гурток, який об'єднував українську мистецьку й літературну інтелігенцію. Гребінка був першим літературним учителем Шевченка ще до визволення з кріпацтва, знайомив його з творами Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки-Основ'яненка, Бодянського. «Все оте годувало і ростило поетичний талант Шевченка», – скаже Олександр Кониський, автор хроніки, присвяченої життєвому та творчому шляху поета.

Завдяки своїм землякам-українцям Шевченко познайомився ще з одним пирятинцем, художником Аполлоном Мокрицьким, який брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва. Надзвичайно наполегливо і послідовно займався справою звільнення Тараса композитор, оперний актор і співак Семен Гулак-Артемовський – уродженець козацького містечка Городища, що на Київщині. Він також є автором опери-трагедії «Запорожець за Дунаєм», лібрето до якої писав, радячись із Шевченком.

Наступного ж дня після звільнення, 23 квітня 1838 р., Шевченко почав відвідувати класи Академії мистецтв та майстерню К. Брюллова, і незабаром став улюбленим учнем прославленого живописця.

Тільки тепер зміг Тарас з усією пристрастю і захопленням віддатися улюбленій праці, зазнати радощів повної свободи і незалежності: «…Учуся, нікому не кланяюсь…Велике щастя бути вільною людиною».

Згадуючи про роки занять у майстерні К. Брюллова, Т. Шевченко у «Щоденнику» писав: «Чим займався я в цьому святилищі? Дивно подумати, я займався тоді творенням малоросійських віршів, які згодом впали таким страшним тягарем на мою бідну душу. Перед його (Брюллова) чудовими творами я задумувався і леліяв у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних гайдамаків. У тіні його вишукано-розкішної майстерні, як у пекучому дикому степу наддніпровському, переді мною маячили мученицькі тіні наших бідних гетьманів. Переді мною стелився степ, усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна, моя бідна Україна, у всій непорочній меланхолійній красі своїй. І я задумувався, я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної чарівної принадності. Покликання і нічого більше. Дивно, одначе, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що малярство – моя майбутня професія, мій насущний хліб. І замість того, щоб вивчати його глибокі таємниці, і ще під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я творив вірші, за які мені ніхто ні гроша не заплатив і які, нарешті, позбавили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки крадькома базграю».

Час, зображений у повісті «блакитна дитина», охоплює дуже складний період нашої історії від кінця 20-х років до 1941року. образ часу, духу епохи, соціальний аспект раннього періоду свого життя, який припав на непростий час 1920—30-х років, висвітлений письменником своєрідно.а. дімаров, зображуючи світ очима толика, через художні деталі висвітлює ту тяжку епоху.спогади через призму дитячого сприйняття. тому для толі їхня убога хата, напівголодне існування (сусіди держали корів, свиней, а в їхній сім’ї був тільки невеличкий город), тяжка праця матері — все це не здавалося малюкові чимось неприродним.з інтер’єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів. але, як ми бачимо, не лише горе, але й дитячі радощі зображені у творі.головний герой толя із когорти таких шибеників, федько в.винниченка, том сойєр марка твена чи нестайкові тореадори. він пустун і вигадник: то залізе у чужий сад, то набере до рота жабенят. не всі його витівки такі безневинні: дядько матвій ледве не переламав собі ребра, потрапивши у яму, викопану толею, тай стрілянину у брата з рогатки не назвеш хорошим вчинком. таких пригод із головним героєм трапляється безліч. про це з іронією пише автор: «… і нечиста сила їх не бере, і божа сила не б’є, набридли вони, мабуть, і богу, і чорту гірше, ніж своїм батькам».описуючи пригоди толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. перед нами виростає образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. толик не любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур’ян на городі. він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. його буйна фантазія не знає меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. щоправда, рубаючи підряд і бур’ян, і помідори. він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж матері, як не він. водночас у толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний, розбишакуватий.він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття і програвши їх, чи розваливши комин, б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року. якби не любов до книжки, яка заполонила все єство толі, скерувала його бурхливу уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього.книжка приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. з фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро і перемагає зло. важливі морально-етичні принципи і закони формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. вона стане незамінним товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому дорослому житті.великий вплив на толю має і мати, яка прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. власним прикладом чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися людиною. основи сімейного виховання базувалися в сім’ї толі на повазі до праці, до старших, на совісті. отже, толя робить чимало помилок, поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління, він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає прикрощів іншим.