Василь Королів-Старий казка “Хуха-Моховинка”

1. Якої пори року народилася Хуха?
2. Як її звали?
3. З якого роду була Моховинка?
4. Де була хатка Хухи?
5. Що побачила Моховинка одного дня, коли прокинулася?
6. Хто зруйнував домівку Хухи?
7. У кого до попросили Хухи?
8. Де Моховинка знайшла собі нову домівку?
9. Яке нещастя трапилося одного дня в хліві?
10. З ким потоваришувала Моховинка?
11. Чому їй довелося повернутися до лісу?
12. Чому дід почав переконувати й дітей, і дорослих, що не треба боятися
Хух?

169

426

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

slavka194

Українська література

4,5(70 оценок)

ответ: она була останньою.

Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, "мізинчиком", її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А, граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.

Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі.

Звали її Моховинка.

Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди. А тим часом Хухи бувають різні. Ті, що живуть у лісі, звуться лісовими; ті, що по проваллях та скелях - печерницями; що понад річками та озерами - очеретянками; ті, що у високій траві та бур'янах - бур'янками. Бувають ще: степовички, байрачні, левадні. Тільки немає болотянок, бо всі Хухи, як котики, не люблять вогкого.

Моховинка була зроду лісовою Хухою. Й не тільки лісовою, а ще й боровинкою, бо народилася вона у густому-густому старому бору, де споконвіку жив увесь її славний рід. Відомо ж бо, що Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину.

А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть. Правда, люди здебільшого того плачу не розуміють, думають, що то стогне вітер, чи скриплять дерева в лісі, або пищать миші в полі. Бо ж люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози...

Однак тому великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. Лісник доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка, хлопці глибоко всередину ходити боялися, рубали ж ліс тільки невеликими частками, й він швидко виростав знову.

В тім бору, між корінням великої сосни, зробила на осінь Моховинка собі хатку. Заблудити вона не могла ніколи, бо ту сосну легко було впізнати: на прикорні вона ділиться на три товстих стовбури. Моховинка заложила всі дірки сосновими галузками, а щілини й ізокола, й зсередини - м'яким зеленим мохом.

Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалову квіточку - "братки". Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки.

Объяснение:

agnesa9890

Українська література

4,8(77 оценок)

Образ тітки мотрі тьотя мотя – саркастична, гостра на язик, груба, неосвічена жінка, ворожо налаштована до всього українського. проте на рідкість вперта у своїх поглядах та не соромиться їх висловлювати. вона за походженням також українка, проте вважає себе «руською». побачивши на вокзалі напис українською «харків», вона цілком серйозно питає: «нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортили город? ». те, що в українській опері «тарас бульба» артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». її докази мають незаперечну логіку: «да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада! ». українська мова для неї — просто «австріяцька вигадка». убивчим за силою сарказму є висловлювання тьоті моті: «по-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». вона рознервувалася, коли уля сказала, що її ноги відпові «українському стандарту», бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої. завдяки майстерності й таланту м. куліша ім’я «тьотя мотя» перейшло в народі до розряду прізвиськ. образ дядька тараса як і тьотя мотя, дядько тарас – гротескна фігура. він – прихильник старовини, козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні умови життя. незважаючи на глибоке знання історії та мови, любові до українського, певні висловлювання, що не позбавлені сенсу, після суперечки з тіткою мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. для нього головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. тобто, тарас являє собою тільки ще одну точку зору на українське, яка типова для того часу.