Указематі Клацнув у замку ключ, загриміли важкі двері. Шевченка завели до камери. Тарас оглянувся в своїй новій оселі. Під стіною вузеньке ліжко, біля столика один стілець. Тут Шевченко побачив грати. Вони найдужче вдарили по серцю. Грати – різновид клітки, символ неволі, горя, краху людських надій. А ще ганьба. Пам'ятав, як у його рідній Кирилівці в'язниць боялися дужче за смерть. Звірі й ті в неволі гинуть, а тут жива людина, подоба Божа... Сів на убоге ложе, щоб втишити в ногах тремтіння. Тільки б не здатися, тільки б витримати! У казематі вже чимало братчиків. Що тут на них чекає? Тяжкі брутальні допити з метою знівечити, втопгати в Твань високі іхні помисли і їхні душі... У тих душах — біль за свій народ, за люд, що стогне й мучиться під тягарем кріпаччини. Тарас пригадав, як на поромі перед арештом хтось хотів зіпхнути у воду його чемодан з рукописами, щоб не дістався жандармам. Не допустив, злякався, що загинуть його найкращі вірші, які зібрав, на лихо, по всіх знайомих. За такі вірші можуть заслати в Сибір. Адже це документальні свідчення його крамольності, його вини. А може, слід було кинути у воду? Ні, він не зміг! Це ж діти його... Щоб батько та рятувався смертю своїх дітей!.. За хвилину Шевченка повели на допит. Складіть будь-ласка план

233

366

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

Konfetaz

Українська література

4,5(42 оценок)

Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...

Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства XIX століття. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння.

Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної і національної справедливості, відданістю правді і свободі. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це коштувало мук і болю, скільки для цього треба було прозрінь думки і висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише самого Шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, його сучасників. І не тільки однодумців та друзів, а й супротивників, опонентів і антиподів. Увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв епохи, що у своїй сукупності й створювали ту історичну реальність, в якій він був собою.

Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім у тому, що він, винищивши поняття про свій народ – повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, – водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу.

Объяснение: