Порівняйте. Зіставте образи Ахілла й Гектора. Визначте їхню подібність і від мінності.

129

464

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

radich16

Литература

4,4(71 оценок)

Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі.

І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .

Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.

Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.

Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.

Объяснение:

Лuзуня

Литература

4,4(39 оценок)

Матрёнин двор» был написан в 1959-м году. Первоначально автор назвал его «Не стоит село без праведника». Смысл названия состоит в том, что писатель обозначил превосходство нравственного величия над суетной властью и материальными благами. Он изобразил в рассказе образ праведницы – Матрёны, женщины бескорыстной и честной, трудолюбивой и доброй. Именно она является источником духовной чистоты в деревне, где все погружены в свои заботы и бытовые трудности, где ценность души заменяется материальной ценностью.Праведность Матрёны — это её готовность служить людям и быть преданной им несмотря ни на что. Как ни странно, это качество односельчане вменяют ей в вину. Как и многих праведников, Матрёну не понимают при жизни и намеренно оскорбляют, так как боятся её странности и отрешенности от мирских благ. Она терпит муки и лишения, но не отступается от своих принципов, главным из которых является милосердие. Именно эта стойкость отделяет её от простых людей.Судьба Матрены тяжела и безрадостна. Она не вышла замуж за любимого (так как он пропал), зато ее чуть ли не силком заставили стать супругой его младшего брата. Но возлюбленный вернулся и возненавидел девушку за предательство. Так и жила Матрена без счастья. Дети ее умерли в младенчестве, муж погиб, и осталась она одна. Может, потому и не жила Матрена только своими заботами всем без разбора. Особенно она жалела Фаддея с его семьей, поэтому охотно воспитала одну из его дочерей. В ней как будто еще не угасло чувство вины за старое.Те, кому она безвозмездно , осуждали за то, что не нажила она богатства, не гналась за хозяйством и выгодой: не держала поросенка, «не гналась за обзаводом…». На ее наследство без слез не взглянешь: грязно-белая коза, фикусы и колченогая кошка. Казалось бы, праведника должны оценить после смерти. Однако крестьяне даже на могиле Матрены беспокоятся лишь о разделе ее имущества. Лучшая подруга Матрёны претендует на «вязаночку», Фаддея интересуют бревна, но главным яблоком раздора становится изба женщины, тело которой еще не успело остыть, а над ним уже вовсю идут ожесточенные торги.Похороны проходят в духе лицемерного «обряда» — предмета гордости односельчан. Матрену людям жалко, как ломовую лошадь, которая годами работала на них бесплатно. Искренне рыдают только Кира и какая-то старуха. Постоялец тоже очень расстроен.Солженицын сказал о праведности Матрены Васильевны так: «Все мы жили рядом с ней и не поняли, что есть она тот самый праведник, без которого, по пословице не стоит село. Ни город. Ни вся земля наша».