Ребята переказаты Машина для здійснень мрій ​

Одного разу до пана Пляшкера у суботу навідався Суботик і подарував йому машину для здійснення бажань. Але коли Суботик пішов машина не працювала. Тому пан Пляшкер вирішив повернути Суботика, але для цього він мали повторитися ті самі дії, які були при першій зустрічі, а саме: у неділю – сонце, понеділок по неділі, вівторок – гість до дому пан Вівторакус, середа – середина тижня, четвер – гроза з громом, п’ятниця – просидіти дома (відпустка), субота – прийде Суботик.

Пан Пляшкер розповідає пані Моркван, господині його будинку, що три тижні поспіль йому не вдається повторити дії. То пан Вівторакус прийде в понеділок, то в середу – вихідний, то в неділю дощ, а в четвер сонце. Але цієї неділі він сподівається все вийде. Сьогодні вівторок і до нього приїздить на авто пан Вівторакус зі своїми звірями. Під час розмови пан Пляшкер розповідає йому про Суботика і Вівторакус на нього ображається, що пан Пляшкер чекає на нього лише тому, що чекає на Суботика. Він іде і обіцяє, що більше до нього не приїде.  

Пан Пляшкер розуміє, що тепер це єдина неділя, коли він зможе зустріти Суботика. Середа пройшла як годиться, але в четвер має бути грім, тому пан Пляшкер замовляє до себе в квартиру три великі листи металу. В четвер сполучає їх між собою, бере у пані Моркван ополоника і качалку і щосили б’є по них. На галас прибігає пані Моркван і питає, що це так «гримить». Пан Пляшкер радий, що пані Моркван вирішує, що це грім, значить умова грому виконана. Далі він просить її зателефонувати начальникові, що завтра він на роботу не вийде. Вона це робить, так як думає, що йому справді зле. Отже і умова п’ятниці виконана. Настає субота і пан Пляшкер бігає містом, сподіваючись побачити Суботика, але нічого не виходить, і він повертається додому. Вдома під столом на нього чекає Суботик.

Настала неділя, пан Пляшкер починає бажати різні дрібнички, які виконує Суботик (водолазний костюм для Суботика, ремонт меблів, яку поїв Суботик). Після кожного бажання на обличчі Суботика зникає одна синя цятка. Суботик просить зупинитися, так як їх залишилось дуже мало, а пан Пляшкер ще не загадав жодного поміркованого бажання. Тоді пан Пляшкер згадує, що потрібно полагодити машину бажань і вже їй загадувати бажання. Він загадує Суботикові перенести їх на горище, але так як бажання було не точне їх переносе на горище до пана Амфібера. Пан Амфібер вважає, що вони злодії і замикає їх, а сам біжить до поліції. Пан Пляшкер змушений використати ще одне бажання, щоб повернутися з Суботиком до своєї кімнати. Тим часом на горище разом з поліцією приходить пан Амфібер, розказуючи, що там двоє людей і один з них у водолазному костюмі. Коли ж горище виявляється пустим, поліція вирішує, що з них глузували, попереджає пана Амфібера і йде.

Пан Пляшкер продовжує неточно висловлювати свої побажання, і коли Суботик лагодить машину для здійснення бажань, в нього залишається тільки дві цятки. Машина виконує бажання замість Суботика, але їй треба охолоджуватись майже після кожного бажання. Після бажання «купи двадцятимаркових банкнот» вони відправляються до самого дорогого ресторану міста, де їх презирливо зустрічають і просять сісти за столик у глибині залу. Коли ж Суботик їсть карту страв, на них починає кричати офіціант і один з відвідувачів. Вони йдуть з ресторану, тицьнувши офіціанту цілий жмут грошей, що той почав пере і просити залишитися. Потім вони купили дві старі згорілі ковбаски з кетчупом, майонезом та гірчицею. Пан Пляшкер просить виконати Суботика ще одне його бажання, щоб всі страви відвідувача, що на них кричав, були у них на столі, а їх ковбаски у нього. Пан Пляшкер і Суботик наїлись вишуканими стравами, в той час як відвідувач з офіціантом побились через ковбаски.

Объяснение:

скорочення тексту продовження в іншій відповіді

Краткое содержание Лондон Северная Одиссея

Рассказ Джека Лондона «Северная Одиссея» был написан в 1899 году, он входит в цикл «Северные рассказы».

В этом рассказе вновь встречаются два частых персонажа историй Джека Лондона - Мэйлмют Кид и Стэнли Принс. В хижине Кида они впервые встречаются с незнакомцем, которого между собой будут называть Улиссом. Второй раз Улисс навещает их вместе с Акселем Гундерсоном и его женой. С нартами, нагруженными припасами, эта троица направляется к некоему загадочному месту под названием Кутнэй. Здесь, по сведениям Улисса, пролегает мощная золотая жила. В третий раз они встретят его лишь спустя несколько недель, когда, раненый и обмороженный, он постучит в дверь их хижины.

Оправившись от ранений и придя в себя, он наконец рассказывает историю своей жизни. Зовут его Наас, родом он с Алеутских островов. Был когда-то сыном вождя и вождем одного из местных племен. Там он впервые встретил и полюбил девушку по имени Унга, которая была дочерью вождя племени, враждовавшего с племенем Нааса. Родители юноши и девушки погибли, сражаясь друг с другом.

Наас приносит к дверям хижины Унги богатые дары, и она соглашается выйти за него замуж. Во время свадьбы к берегу острова прибивает шхуну с пробоиной в днище. Капитан шхуны, которым был Аксель Гундерсон, похищает Унгу и увозит с собой.

Спустя годы, скитаясь по чужим странам, Наас находит их много лет – Аксель и Унга не узнают его. Он убеждает их идти с ним, соблазнив рассказами о земле, где много золота.

С трудом они преодолевают этот путь. На дне ущелья, в старой хижине Аксель умирает от голода. Наас рассказывает Унге, как долго он ее искал, как много перенес лишений. Ему кажется, она жалеет его, но когда он обнимает Унгу, та ранит его ножом. Она остается с мертвым Акселем, а Наас возвращается, чтобы вернуть долг Киду.

Непростой рассказ о верности, любви, упрямстве. О ненависти, еще живущей в крови. И о чувстве долга, которое, в конечном счете, оказывается самым главным.