Сочинение Тема істричного зламу, який пройшов крізь долю людини й народу ( за  твором Шолом- Алейхема " Тев' є- молочник" нужно 200-250 слов ​

  безсумнівно прагнення поета наблизити стиль казки до російського фольклору та просторечию.пушкін ввів в неї народні епітети (красна дівиця, молодці чесні, глухомань лісова, зелене вино, али губки, білі руки, червоно сонце), різноманітні повтори (шлях-дорога, чекає-пожде, в’ється хуртовина, жити та поживати, немає як немає ), фразеологізми (всім взяла, бог з тобою, йдуть за днями дні, не зійти живої мені з місця, в очі йому сміється), слова в ласкавою формі: посадили в куточок,підносили пиріжок …а в окремих місцях видна досвідчена рука художника. наприклад, поетичний образ золоте яблучко він розгорнув у виразну картинку; в ній відчувається натюрморт: воно, соку стиглого повно,так свіжо і так духмяно,так рум’яно-золотисто,ніби медом налилося! видні насіння наскрізь.отримане від мачухи яблучко так само підступно і оманливе у своїй привабливості, як і вона сама. емоційно багата, глибоко лірична, іронічна і наповнена драматизмом, казка розвивається по канві авторських інтонацій, які відображають пушкінську «гру» в казкаря.автор ніби встає на рівень уявлень народного виконавця з його моральними оцінками. царівна-сирота – це ідеальна, з селянської точки зору, дівчина. вона білолицю, чорноброва і разом з тим наділена цілим кодексом позитивних моральних якостей: вподоби лагідного такого, від зеленого вина відрікається вона. царівна подає хліб убогою, пестить нежною рукою соколко. підкреслюється її працьовитість. красуня мачуха горда, ломліва, норовлива і ревнива. жорстока володарка, вона загрожує сінної дівчині страшної стратою – рогаткою.«підлаштовуючись» під народного виконавця, в іронічних інтонаціях автор роздвоюється, його «маска» відкривається. доброзичлива іронія непомітно вплітається в загальний святковий тон: але як бути? і він був грішний …; брати мовчки постояли та в потилиці почухали … такі інтонації можливі й у народного казкаря. але от іронія зачіпає романтичний літературний метод – і це вже тільки пушкінський голос.сцену, рісующую єлисея в печері перед труною мертвої нареченої, можна розглядати як пародіювання романтичних пристрастей. у фольклорній казці ця зустріч відбувається аж ніяк не в такій «екзотичної» обстановці і, крім того, завжди дається побутове пояснення пожвавлення царівни: з неї знімають предмет, від якого вона померла (сорочку, кільце), або ж у неї з рота випадає шматок отруєного яблука. у пушкіна наречена оживає від бурхливих почуттів нареченого: і про труну нареченої милоївін вдарився усією силою.труну розбився.діва раптом ожила …можна вловити приховану іронію і в контрастах емоційного стану героїв: і постає вона з гробу …ах! . і заридали обидва.і поруч з цим: і, розмовляючи приємно,у шлях пускаються назад …у стилі казок-поем виявляються і не пародійні романтичні елементи. вони є і в «казці про мертву царівну …», що запобігає спрощене сприйняття високого, ідеального змісту: у смутку душевної; у темряві сумної; «раптом згасла, жертвою злобі, на землі твоя краса, дух твій візьмуть небеса».«нефольклорную» авторську позицію висловлює і драматизм, який можна вловити між рядків. в образ бездушною красуні мачухи увійшов холодний «століття-торгаш» зі своїм всеподавляющей егоїстичним началом. царице хочеться бути на світі всіх миліше – що теж у своєму роді «ідея наполеонизма». ще більш виразно вона прозвучала в одночасно створювалася «казці про рибака і рибку» (образ баби). втрата моральних начал перед страшною ходою «залізного віку» – важлива тема творчості пушкіна 30-х рр. у його казках зіткнення добра і зла не могло пройти повз сучасного історичного заломлення, що не увібрати дух свого часу.але все ж провідним орієнтиром у позиції автора є традиційне народне свідомість. у казці панує атмосфера ідеальної російської селянської етики: цариця чекає чоловіка біля вікна і дивиться в поле; молода царівна дружно живе з богатирями: їм вона не перечить,чи не суперечать їй вони. богатирі дотримуються народний звичай гостинності, що виражається у фольклорній «формулою викликання», відомої у різних сюжетах російських казок. пушкін чув її в михайлівському варіанті і творчо переробив.