Есть ответ 👍

Поміркуйте, яке закінчення, на вашу думку, мав би твір "Лось", якби Шпичак не вбив Лося

251
407
Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:


Продовження від імені дітей.

Ми спішили до найріднішої людини. Позаду ще довго лунали крики дядька. Згодом усе затихло, тільки поскрипував сніг під ногами.

Без хмизу, зі сльозами на очах зустріли маму. Вона уважно вислухала нашу збентежену розмову. Запевнила, що тварину заповідника будуть шукати, тоді неодмінно накажуть дядька. Адже на селі відомо, що він займається браконьєрством.

Коли прийшов батько, він теж долучився до цієї важливої теми. Його дуже засмутило те, що ми стали свідками убивства беззахисної тварини. Батьки не раз казали дядькові покинути цю брудну справу, та він не слухав, а тільки підсміхався. Тепер у нас зажевріла надія, що заслужене покарання дядька Шпичака стане справжнім порятунком для тварин лісу.


Остап мандрика — герой оповідання м. коцюбинського «дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у січ, а потім різав панів в умані» (під час коліївщини). ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». вирісши, остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». за це пан називав його бунтарем, , похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив    віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. він закликає селян «висунути шию з панського ярма».  за таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою соломією, котру тим часом насильно видав заміж. так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного остапа, тому він вирішив втекти: «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами січі. герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою соломією, покидати, може, навіки рідне село. але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. герой не самохіть утік з україни. недоля вигнала його на чужину. саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за дунаєм, йому «зробилося весело й легко». та хоч і вирвався від пана остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. при першій спробі переправитись через дунай остапові й соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за мельника якима переправились через дунай. «бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками! » — гукнув остап, опинившись на чужому березі. і ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив остапа. герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти соломію». він виявляє величезну силу в боротьбі за життя — хворий повзе, шукає виходу з плавнів. відважним і сміливим виявив себе остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. зворушує й остапа вірність у коханні. особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна дунаю», поклик соломії. з остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів. зовнішній вигляд (портрет) остапа змінюється залежно від умов і віку. на початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. коли остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». в кінці твору бачимо героя сивим дідом. у нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки». мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси остапа. мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою. в епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях остапа. людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис». — «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав»

Популярно: Українська література