Чим друга світова війна відрізняється від попередніх розгорнуту відповідь. Красно дякую)​

Дру́га світова́ війна́ — глобальний збройний конфлікт, що тривав від 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 року. У війні взяло участь понад 60 країн, зокрема всі великі держави, які утворили два протилежні військові табори: блок країн Осі та антигітлерівську коаліцію («союзники»). Безпосередню участь у бойових діях брали понад 100 мільйонів осіб. Супротивні держави кинули всі економічні, промислові та наукові можливості на потреби фронту, стираючи різницю між цивільними та військовими ресурсами. Загальні людські втрати оцінюються від 50 до 80 мільйонів осіб, більшість із яких були мешканцями Радянського Союзу та Китаю. Друга світова війна відзначилася численними масовими вбивствами і злочинами проти людяності, насамперед Голокостом, стратегічними килимовими бомбардуваннями та єдиним в історії військовим застосуванням ядерної зброї.

Дру́га світова́ війна́ — глобальний збройний конфлікт, що тривав від 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 року. У війні взяло участь понад 60 країн, зокрема всі великі держави, які утворили два протилежні військові табори: блок країн Осі та антигітлерівську коаліцію («союзники»). Безпосередню участь у бойових діях брали понад 100 мільйонів осіб. Супротивні держави кинули всі економічні, промислові та наукові можливості на потреби фронту, стираючи різницю між цивільними та військовими ресурсами. Загальні людські втрати оцінюються від 50 до 80 мільйонів осіб, більшість із яких були мешканцями Радянського Союзу та Китаю. Друга світова війна відзначилася численними масовими вбивствами і злочинами проти людяності, насамперед Голокостом, стратегічними килимовими бомбардуваннями та єдиним в історії військовим застосуванням ядерної зброї.

Основними причинами війни стали політичні суперечності, породжені недосконалою Версальською системою та агресивна експансіоністська політика нацистської Німеччини, Японської імперії та Італії. 1 вересня 1939 року гітлерівські війська вторглися в Польщу. 3 вересня Велика Британія та Франція оголосили Німеччині війну. Упродовж 1939-41 років завдяки серії успішних військових кампаній та низки дипломатичних заходів нацисти захопили більшу частину континентальної Європи. У той же час Радянський Союз анексував (повністю або частково) території сусідніх європейських держав: Польщі, Румунії, Фінляндії та країн Балтії, що відійшли до його сфери впливу на підставі Пакту Молотова-Ріббентропа. Після початку бойових дій в Північній Африці та падіння Франції в середині 1940 року війна тривала насамперед між країнами Осі та Великою Британією, ВПС якої зуміли відбити німецькі повітряні атаки. У цей же час бойові дії поширились на Балканський півострів та Атлантичний океан. Японія окупувала частину Китаю та Південно-Східної Азії, взявши під контроль важливі джерела сировини.

22 червня 1941 року війська країн Осі чисельністю 3.5 мільйонів осіб вторглися в Радянський Союз, маючи на меті завоювання «життєвого простору» у Східній Європі. Відкривши найбільший в історії сухопутний фронт, німецькі війська спершу доволі швидко окупували західні регіони СРСР, однак в битві за Москву зазнали поразки. В цей же час Японія віроломно напала на США та підкорила західну частину Тихого океану. Задля протистояння агресії країн Осі було створено Антигітлерівську коаліцію 26 країн, в окупованих державах розгорнувся рух опору. У лютому 1943 радянська армія здобула перемогу під Сталінградом. У Північній Африці німецькі та італійські війська зазнали поразки під Ель-Аламейном. Просування Японії було зупинено силами американців та австралійців у битві за Мідвей. У 1943 році після низки військових невдач Гітлера на Східному фронті, висадки союзників в Сицилії та Італії, що призвело до капітуляції останньої, і перемог США на Тихому океані, країни Осі втратили ініціативу та перейшли до стратегічного відступу на всіх фронтах. У 1944 році армії західних альянтів визволили Західну та Центральну Європу, у той час як радянські війська вигнали нацистських окупантів з власної території та країн Південно-Східної Європи.

Протягом 1944 та 1945 років Японія зазнала великих втрат у материковій Азії, у Південному Китаї та Бірмі; союзники знищили японський флот і заволоділи ключовими островами в західній частині Тихого океану. Німеччина опинилася в щільному кільці. До кінця квітня 1945 року радянські війська заволоділи значною частиною її території, зокрема й Берліном; Адольф Гітлер вчинив самогубство. 8 травня керівництво Вермахту підписало Акт про беззастережну капітуляцію. Ця дата вважається Днем перемоги над нацизмом в Європі. Після опублікування 26 липня 1945 Постдамської декларації та відмови Японії капітулювати на її умовах США скинули атомні бомби на міста Хіросіму і Нагасакі 6 і 9 серпня відповідно. У серпні 1945 Радянський Союз розгорнув бойові дії проти Японії. Неминуче вторгнення американців на японський архіпелаг, а також можливість інших атомних бомбардувань змусили керівництво даної острівної країни здатися. Акт про капітуляцію Японії підписали 2 вересня 1945 року на борту лінкора «Міссурі». Війна в Азії закінчилась, закріпивши загальну перемогу Антигітлерівської коаліції.

Друга світова стала наймасштабнішою і найкривавішою війною в історії людства, великим переламом ХХ століття, що докорінно змінив політичну карту і соціальну структуру світу. Для сприяння розвитку міжнародного співробітництва та запобігання майбутніх конфліктів було створено Організацію Об'єднаних Націй. Післявоєнний порядок утвердив гегемонію Сполучених Штатів і Радянського Союзу, суперництво яких призвело до утворення капіталістичного й комуністичного таборів та початку Холодної війни. Світовий вплив європейських держав значно ослаб, почався процес деколонізації Азії та Африки. Перед країнами, чиї галузі економіки були знищені, гостро стояла проблема їх відновлення. У Європі поряд з цим постало питання європейської інтеграції як

Политика белых.

белые правительства не выступали открыто за  возвращение к старым порядкам. они выдвинули лозунг непредрешенности  будущего общественного строя россии, который должны были определить  учредительное собрание или земский собор. признавая необходимость решения  аграрного и рабочего вопросов, белые правительства пытались разрабатывать  компромиссные законопроекты. однако в целом им так и не удалось выработать  четкой позиции по этим и другим острейшим проблемам.

эсер б. в. савинков о белом движениидоблестные генералы не уразумели того, что идею нельзя победить штыками, что  идее нужно противопоставить тоже идею, и идею, не вычитанную из а живую,  жизненную, понятную каждому безграмотному солдату и близкую его сердцу.

законодательство правительства колчака не предусматривало радикального  разрешения аграрного вопроса и откладывало его до окончания гражданской войны.  декреты советской власти объявлялись незаконными. происшедшее за годы  революции перераспределение земли юридически не закреплялось.  правительство деникина в марте 1919 г. опубликовало проект земельной  реформы. речь шла о сохранении за собственниками прав на землю, установлении  для каждой местности тех или иных земельных норм и переходе остальной земли к  малоземельным «путем добровольных соглашений или путем принудительного  отчуждения, но и обязательно за плату». окончательное решение земельного вопроса отодвигалось до полной победы над большевизмом и возлагалось на будущее  законодательное собрание. пока же правительство юга россии потребовало  предоставить владельцам захваченных земель третью часть всего урожая. некоторые  представители деникинской администрации пошли еще дальше, начав возвращать  изгнанным помещикам их земли и усадьбы.

белые правители севера россии издали указ, по которому помещикам  возвращались весь засеянный урожай, все покосы, усадьбы и инвентарь. пашня  осталась за крестьянами до решения земельного вопроса учредительным собранием.  но в условиях севера наиболее ценными были покосы, поэтому крестьяне  оказывались в зависимости от помещиков.

таким образом, все белые правительства фактически аннулировали земельные  приобретения крестьян, полученные на основе декрета о земле. поэтому белые  быстро лишились симпатий крестьян, которые из двух зол – продразверстки и  возвращения помещиков – выбирали первое.

другим важным фактором перемены политических настроений крестьянства  стала практика обеспечения белых армий продовольствием и фуражом. не имея  возможности централизованного снабжения своих армий, белые правительства  перешли к практике самообеспечения. каждое воинское подразделение  самостоятельно определяло необходимое ему количество продовольствия и изымало  его у крестьян. насильственные реквизиции крестьяне воспринимали намного  болезненнее, нежели действия большевистских продотрядов. 

провал политики белыхглавным направлением их внутренней политики было восстановление прав частной собственности и свободы торговли, что, на первый взгляд, отвечало интересам как крупных собственников, так и средних слоев города и деревни. однако на деле эта политика только ускорила ее полный развал.буржуазия практически ничего не сделала для восстановления производства, поскольку это не сулило быстрой прибыли, а устремила свои капиталы в спекулятивные махинации в сфере торговли, наживая баснословные капиталы на вывозе за границу сырья и поставках для армии. на внутреннем рынке цены стремительно росли, обрекая на жизнь впроголодь и обнищание широкие средние слои городского населения, включая офицерство, чиновничество и интеллигенцию. спекулянты наводнили деревню, скупая на корню хлеб для экспорта и продавая промышленные товары по ценам, по которым их могла купить только зажиточная верхушка.своекорыстная политика буржуазии, стремившейся восполнить свои материальные потери и смотревшей на армию прежде всего как на сферу выгодного вложения капитала, к срыву снабжения армии. в результате фронтовые части вынуждены были обеспечивать себя путем грабежа и насильственных реквизиций продовольствия, фуража, одежды и т. д. главным образом у крестьян, что именовалось «самоснабжением» за счет « населения».на территории, занятые деникинскими армиями, возвращались помещики. пока в правительственных кругах обсуждались проекты земельной реформы, суть которых сводилась к реконструкции помещичьего землевладения с минимальными уступками крестьянам, местная военная и гражданская администрация оказывала содействие вернувшимся в свои имения помещикам в расправе над крестьянами и выколачивании «недоимок».