Регистрация
ВадимСап
Есть ответ 👍

Краткое содержание поэм,"катерина" и "наймичка"

180
485
Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

RIKk456
RIKk456
4,5(18 оценок)
Катерина (дуже стисло)   - шевченко тарас кохайтеся, чорнобриві,  та не з москалями,  бо москалі — чужі люди,  роблять лихо з вами.  москаль любить, жартуючи,  жартуючи кине;   піде в свою московщину,  а дівчина   катерина закохується в москаля й виходить до нього ввечері в садочок, не слухаючи батьків. так вона свою долю "занапастила", ночуючи з москалем, аж поки селом не пішли поговори.  прийшла недобра звістка, що москалі мають вирушати в похід. коханий обіцяє катерині, що повернеться. закохана дівчина не звертає уваги на людські пересуди, адже москаль з нею одружиться. вона чує під серцем нове життя, тому виходить з дому лише вночі, ходить садом, згадує свого коханого. дівчина сумує, але не втрачає надії.  через деякий час катерина народжує дитину. вона все ще виглядає свого коханого. люди ж у селі сміються з неї, глузують.  іі  батьки катерини скривджені тим соромом, якого завдала їм донька. адже народити дитину без чоловіка — великий гріх, тим більше на селі.  мати і батько вирішують позбутися одвічного сорому, вигнавши непутящу дочку з дому. вони кажуть, щоб катерина йшла у московщину, шукала свого чоловіка, свекруху.  сказавши дочці останнє слово, мати непритомна впала на підлогу, а батько навіть не став слухати, коли дочка почала його молити.  ледве жива, катерина пішла у садок, набрала землі, щоб почепити на хрест. тепер вона ніколи не повернеться додому, так і помре на чужій землі, а син буде страждати через неї, спокутувати її гріх.  село ще багато говорило про катерину, але її батьки вже цього не чули.  ііі  приходить ніч. катерина йде вперед, шукає свого москалика. питає вона у чумаків шляху на московщину, просить милостиню та йде собі далі.  жінці доводиться пережити багато страждань. уже й зима почалася, свище завірюха, а вона погано вдягнена.  раптом катерина бачить, що їдуть москалі. вона кидається до них, починає розпитувати, чи не бачили вони її івана. ті тільки сміються, бо багатьох надурив їхній брат.  заплакала катерина і з сумом роззирнулася навколо себе. із стражданням звернулася до сина:   сину мій іване!   де ж ти будеш ночувати,  як мене не стане?   з собаками, мій синочку,  кохайся надворі!   собаки злі — покусають,  та не заговорять,  не розкажуть смі  ніхто в світі не іє дитину-байстрюка, чекає її страшна сирітська безправна доля.  iv  та ось одного разу серед москалів, що їхали повз неї, катерина раптом побачила свого івана, що був за старшого. кинулась вона до коханого з радістю, але той тільки відповів:   "дура, отвяжися!   возьмите прочь безумную! "  у безтямі катерина просить колишнього коханого не кидати її, взяти хоча б за наймичку, пропонує показати йому сина. та повернувшись, бачить, що москаля вже немає.  зневірена жінка віддає дитину товаришам івана, щоб вони передали старшому, і кидається до лісу. не бачачи ніякого виходу зі становища, у якому опинилася, катерина втопилася.  чорнобрива катерина найшла, що шукала. дунув вітер понад ставом і сліду не стало.  v  до києва іде сліпий кобзар, біля якого тулиться хлопчик-поводир. кобзар починає співати, перехожі йому гроші.  раптом на шляху з’являється карета і зупиняється біля старців. кличуть хлопчика до себе, пані дивується його красі.  а пан одвернувся, бо пізнав у хлопчику катерину.  карета їде далі, а старці продовжують свій шлях. 
Енотик83
Енотик83
4,6(39 оценок)
Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. одне з найвеличніших імен серед них — ім'я лесі українки.  доля не була поблажливою до неї. захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати леся українка була обдарована богом великим поетичним талантом, який вона віддала україні, своєму народові. найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю лесі українки була її рідна земля — україна. і той куточок україни, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — волинь, поділля.  леся українка змушена була часто подорожувати. як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена хвороби, покидала україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. наприкінці життя оселилася в грузії, приїжджаючи в україну лише в гості. але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в україну. про це — численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими крає — розкішними правічними лісами, голубими озерами — навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до італії. дим чужини був гіркий, чадний. а як солодко пахнув він удома — дим багаття, вогнища.  із захопленням оспівала леся українка прекрасну рідну землю у вірші "красо україни, " але поетеса ніколи не була співцем "чистої природи". вона всюди бачила людину — з її горем і радістю, стражданням і надіями.  вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов'язок вбачала у служінні інтересам народу. про роль митця в суспільстві, про завдання поезії — вірш "слово, чому ти не твердая криця". її поетичне слово — то "меч", "іскриста зброя", що буде "здіймати голови з плеч" ворогів народу.  вірш "contra spem spero", написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов'ю до життя, мужністю:   ні, я хочу крізь сльози сміятись,  серед лиха співати пісні,  без надії таки сподіватись,  жити хочу! геть думи сумні!   глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність.  у драматичній поемі "бояриня" леся українка розповідає про події, які відбувалися в часи руїни. душа героїні драми оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ'я.  лебединою піснею лесі українки називають драматичну поему "лісова пісня". драма ця — філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. саме в цьому творі леся українка устами мавки пророчо сказала про себе:   я жива.  я вічно буду жити. 

Популярно: Українська література