нужно дам 35 бполов нужно ​

Объяснение:

До: Казахское ханство начало укрепляться.

Во время: Казахского ханства под руководством Хак-Назара, правление которого длилось более 40 лет. Во время правление Хак-Назар-хана, казахское ханство начало обретать свое былое могущество достигнутое во времена Касыма хана. Хак-Назар-хан объединил разрозненные после 1520 годов жителей степи былого Казахского ханства.

После:После гибели Чигая ханом становится Тауекель-хан. Тауекель-хан начинает войну против Бухары. Начинается месть за Хак-Назар хана. В 1582 году Баба султан терпит поражение от объединённого войска Тауекеля и Абдаллаха. В 1586 году казахи совершают неудачный поход на Ташкент. Правитель Ташкентского ханства Баба-султан заключает союз с Бухарой. Бухарские и ташкентские войска вторгаются в Южный Казахстан, штурмуют города Туркестан, Сауран, Созак и Сайрам[20]. Захватчики потерпели поражение при Сауране. В свою очередь казахские войска наносят встречный удар, возвращают Ташкент и начинают вторжение в Бухарское ханство. Казахские войска во главе султаном Есимом захватывают Самарканд. Во время штурма Бухары казахские войска узнают о смерти Тауекель-хана. Султан Есим заключает мирный договор с Бухарой. По договору Коканд, Андижан, и другие города Ферганская долина вошли в состав Казахского ханства, за исключением Самарканда. После казахско-бухарской войны Есим-хан в 1613 году закрепляет Самарканд за Казахским ханством. Ферганская долина оказалась в составе Казахского ханства с 1598 по 1709 годы, а Самарканд с 1613 по 1718годы.

Скандинавський півострів завдовжки майже 2000 км — найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто "людьми Півночі". З-поміж них виокремилися ланці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави.

Більшу частину Скандинавського півострова займали ліси та гори. Земля була малопридатною для землеробства, тому в житті скандинавів велике значення мало море, а їхніми головними заняттями були мореплавство, рибальство, скотарство та мисливство.

Мореплавство було відоме жителям Скандинавського півострова з давніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися вздовж берегів вузькими й звивистими затоками — фіордами. Нормани були чудовими суднобудівниками, а їхні кораблі на той час вважалися найкращими. Із VIII ст. скандинави будували вже вітрильні багатовесельні кораблі, довжина яких сягала 20 і більше метрів, а ширина — від 4 до 5 метрів. Такі судна вмішували до 150 осіб. У разі погреби їх можна було перенести на руках. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір.

Самі нормани з гордістю називали свої кораблі «кіньми моря». Ніс корабля прикрашали вирізьбленою з дерева головою дракона або змія. За тогочасними віруваннями, це надавало кораблю магічної сили, боронило його від злих духів і відлякувало ворогів. Коли нормани приставали до берега й витягувати корабель на сушу, то голову звіра знімали, щоб не розгнівати місцевих богів. Жителі Півночі давали кораблям імена («Дракон», «Великий змій»), дорожили ними й берегли їх.

Оскільки морських карт не було, то нормани знаходили дорогу за сонцем і зірками чи за обрисами землі.

На світанку епохи Середньовіччя нормани жили племенами, кожне з яких очолював ярл, або конунг. Це був військовий вождь, який мав добре озброєну дружину, і кожен воїн давав йому клятву вірності.

Напри кінці VIII ст. в Скандинавії намічувалося не більше 2 млн жителів. Однак із початку IX ст. населення починає зростати. Цей приріст, а також пов'язана з ним нестача засобів до існування, спонукали скандинавів здійснювати набіги на сусідні землі. Тз насидженнх місць їх гнала також жадоба пізнання і пригод. Такі походи організовували та очолювали вихідні зі знатних родин. Так, у VIII ст. з'явилося чимало «берегових вождів», які були безземельними, але мали хоробрі серця. Навесні вони лаштували кораблі та зброю, набирали загін відважних воїнів і вирушали в далеке плавання. Часто перед відплиттям догори підкидали спис і за напрямком його падіння визначали шлях майбутнього походу.