Вiдтворiть ланцюжок основних подiй у повiстi I. Нечуя Левицького
Кайдашева сiм'я

І частина

Хата Омелька Кайдаша стоїть у селі Семигори недалеко біля Росі, в старому садку. Голова сімейства у чистій сорочці майструє біля повітки. Біля нього працюють його два сини. Лаврін більш привітний, але Карпо теж високий та ладний. Хлопці обговорюють дівчат. Лаврін хочу пошлюбитися з дівчиною "гарною, як квіточка, червоною, як калина в лузі, а тихою, як тихе літо". Карпо ж хочу за дружину взяти дівчину "кусливу, як муха в івку". Тож молодший брат каже старшому засватати Мотрю, яка старша дочка Довбиша, а він і радий про неї думати. Далі Кайдашиха кличе усіх до столу.

II частина

Старший син Кайдаша Карпо бачиться з Мотрею. Все так, як він хоче, – вона вродлива й за словом до кишені не лізе. Йому припав до душі її норов та вмінням постояти за себе. Тож батьки таки засватали Мотрю та Карпа.

III частина

Карпо вінчається з Мотрею. Родини зробили гучне весілля. Мотря приходить у дім Карпа невісткою й Кайдашиха одразу зранку почала керувати нею. Вона будить невістку й прикидається хворою. Мотря повинна була виконувати всю хатню роботу, поки Кайдашиха відлежувалася й брехала, що їй погано. Вона розмовляла з невісткою єлейним голосом та весь час робила зауваження. Мотря не витримує цієї ситуації й починає сварку, адже вона "не з таківських, щоб комусь покорятись".

ІV частина

Кайдашиха у шинку жалілася односелицям на невістку, а вони не вміли тримати язика за зубами й Мотря все дізналася. Й відтоді невістка демонструвала свій норов. Свекруха сварилася з нею, бо Мотря пряла окремо та ховала все у свою скриню. А ще невістка докоряла Кайдашисі, що працює більше за неї. Жінки зчинили гамір, на який збіглися чоловіки. Молодшого сина Лавріна це розсмішило, а Кайдаш розсердився, адже не можна сваритись у святу п'ятницю. Це не до й вони далі кричали. Старший син Карпо підтримав свою дружину Мотрю та сказав батькові, щоб той виділив для їхньої молодої сім'ї окрему хату. Далі син побився з батьком й ще довго продовжувалася колотнеча в хаті Кайдашів.

V частина

Молодший син Кайдашів Лаврін знайомиться з Мелашкою. Він вважає її найвродливішою, а вона ще й до того лагідна та сором'язлива. Дівчина мешкає в старій маленькій хаті в сусідньому селі, адже сім'я Балашів дуже бідна. Для Лавріна це не проблеми, він проводить дівчину додому та домовляється про зустріч. Далі хлопець каже старшим Кайдашам про Мелашку й вони в неділю їдуть на неї подивитися. Маруся Кайдашиха занадто нарядно вбралася, адже розчаровується, коли бачить, куди її привезли. Западинці, у яких жили Балаші, Кайдашиха просто зненавиділа, а до сватів та нової невістки поставилася гордо.

VІ частина

Мелашка звикла до вбогої батьківської хати, тож дім Кайдашів видався їй раєм. Спочатку вона не помічала нездорову атмосферу в домі, як свекор п'є, а свекруха свариться та неприязна до іншої невістки Мотрі. Згодом Мелашка все побачила без рожевих окуляр. Кайдашиха не любила бідності, а відповідно Балашів, батьків Мелашки, й саму дівчину. Маруся Кайдашиха витримала без скандалів лише тиждень після шлюбу Лавріна і Мелашки. Дівчина відчула на собі весь гнів старої баби. Мелашка могла спокійно жити дуже рідко, тільки тоді, коли тікала до своїх батьків.

VII—VIII частини

Мелашка відчувала себе у пеклі, адже не могла протистояти Кайдашисі, як це намагалася робити Мотря. Тож дівчина вирішує йти разом із сусідкою на прощу до Києва. Вона не хоче повертатися додому – лишається там. Лаврін кохає дружину й вирушає на її пошуки разом з Кайдашихою. Вони повертають Мелашку, а свекруха стає трішки добріша. Далі Мотря та Кайдашиха знову сваряться, а їхні крики знову зачіпають всіх членів сім'ї, тож Кайдаші ще довго не можуть примиритися. Раптово старий Кайдаш вмер. Він п'яним йшов через греблю й впав у воду, де й потонув.

IX частина

Кайдашева сім'я не можна дійти злагоди через усілякі дрібниці. Ніхто не може їх примирити. Тут не мають влади ні священники, ні сусіди. Одна з причин ворожнечі – грушка, за яку вони билися кілька років, поки дерево не всохло.

Володимир Рутківський народився 18 квітня 1937 року в с. Хрестителеве Чорнобаївського району Черкаської області.

Навчався в Одеському політехнічному інституті. Друкуватися почав 1959 року. Член Одеської обласної організаціії НСПУ з 1969 року.

У 1960-тих роках працював на Одеському суперфосфатному заводі. В подальшому став працювати журналістом.

Закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького.

Працював відповідальним секретарем Одеської організації НСПУ. Літературну діяльність Володимир Рутковський розпочинав як поет. У його доробку поетичні збірки "Краплини сонця", "Плоти", "Повітря на двох", "Відчиніть Богданкове вікно", "Рівновага", "Знак глибини", "День живої води".Потім Рутківський став писати переважно твори для дітей та юнацтва: повісті "Аннушка", "Гості на мітлі", "Бухтик з тихого затону", "Канікули у Воронівці", "Намети над річкою", "Слуга баби-Яги"; повість-легенда "Сторожова застава", книга нарисів "Земля майстрів", п'єса— казка "Прибульці"; історичний роман "Сині Води", книга про німецьку окупацію під час Другої світової війни "Потерчата".За радянських часів зазнавав неодноразових звинувачень в українському націоналізмі, його твори відмовлялися друкувати у, єдиному на той час дитячому видавництві України, "Веселка", проте в перекладі російською мовою приймалися до друку у видавництвах Москви.

Широке визнання в незалежній Україні Рутківському принесла пригодницька трилогія про джур, видана видавництвом Абабагаламага: "Джури козака Швайки" (2007), "Джури-характерники" (2009), "Джури і підводний човен" (2010).

У 2011 році Володимир Рутківський став лауреатом премії "Книга року Бі-Бі-Сі" за двотомний історичний роман "Сині Води". Мешкає і працює Володимир Рутківський в Одесі.

9 лютого 2012 року було оголошено список переможців Шевченківської премії 2012. Володимир Рутківський переміг у номінації "література" за історичну трилогію для дітей "Джури" ("Джури козака Швайки", "Джури-характерники", "Джури і підводний човен", 2007—2010 рр.)

2. Тема і жанр твору

Жанр — Історико-пригодницький роман. Рік видання — 2007

Тема «Джури козака Швайки» — зображення пригод дванадцятирічних хлопчиків Санька та Грицика у супроводі сміливого вивідника Швайки у складний період протистояння українців турецько-татарським набігам і сваволі польсько-литовських магнатів та зародження козацтва

3. Історична основа роману “Джури козака Швайки”

Наприкінці XV століття українські землі – Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина, Переяславщина – входять до Великого князівства Литовського. Основна маса населення в цей час зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині, Полісся, північної Київщини. Решта території України – Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя – була майже не заселена. Ватаги так званих ухідників із прикордонних селищ селились на уходах – в гирлах річок – і там рибалили, добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись селяни-втікачі з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже у другій половині XV – на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворились загони вільних озброєних людей із різних соціальних в. Біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська – в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки.

Не меншою була для українців загроза й з півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували “уходи” та захоплювали в полон козаків. У 1449 р. на території Кримського півострова утворено незалежне Кримське Ханство на чолі з Хаджі Гераєм. В 1475 р. кримська правляча династія в особі Менглі I Герая визнала сюзеренітет османського султана. У XV–XVII ст. південь України був охоплений полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецькими загарбниками. Не маючи надії на захист степових кордонів державою, український народ організував його самотужки.

Про складний період протистояння українців турецько-татарським набігам і сваволі польсько-литовських магнатів та зародження козацтва розповідається в романі В. Рутківського “Джури козака Швайки”

Объяснение: