Твір-роздум " Чи придатна рок-музика для передавання патріотичних настроїв, думок, закликів?" (+- сторінка очень нужно

відповідь вкладена файлом

Объяснение:

сподіваюся моя відповідь була корисна

Объяснение:

Усі люди різні. Одним подобається одна музика, іншим – інша. Одні дарують довкіллю добро, інші розізлилися на весь білий світ. Одні уміють щось робити дуже добре, інші або лінуються, або дійсно не мають таких навичок. Подібних порівнянь насправді можна навести дуже багато, адже на Землі близько семи мільярдів людей! Звісно, націй набагато менше, проте кожна з них має свою історію, свої звичаї і культуру. І передати нащадкам цю особливість можна по-різному.

Багато націй, зокрема й українська, бережуть свою самобутність у звичаях, мові та різноманітних культурних пам’ятках. Наприклад, українські вишиванки: скільки історії можна прочитати з їхніх візерунків! А у піснях нашого народу скільки всього передано! У них живе душа української нації. Із цих ніжних, мелодійних, подекуди тривожних і сумних рядків ми стільки можемо зрозуміти про наших предків! У цих піснях ми чуємо одвічне прагнення волі та заклик до незалежності. Скільки б не принижували і не намагалися знищити український народ, але він співав. Люди співали пісні, аби відволіктися від сумних думок і аби закликати інших любити й поважати неньку-Україну.

На мою думку, рок-музика – це певний протест проти несправедливості світу. У такі пісні цілком можна вкладати певні суспільно важливі посилання. Але ж далеко не всі їх можуть почути за специфічною атмосферою музики. Та й взагалі, рок-музика – давно поширений у світі напрям, який став уже багатонаціональним. Я думаю, що патріотичні настрої треба передавати у особливому вигляді: так чи інакше це повинна бути музика із глибоко народними нотками.

Чуючи пісню якогось народу, яка корінням ховається у глибину віків, ми одразу розуміємо, якому етносу вона належить. Але це аж ніяк не рок.

Тому я вважаю, що передати патріотизм через рок-музику складно. Хоча цілком можливо, що існує людина, якій вдасться це зробити, ще й так, щоб багатьом сподобалось. Головне – розумітися на тому, що робиш, і не втрачати початкової мети.

Объяснение:

Стівенсон ніколи не приховував, що його роман виник із книжково-вигаданого світу, з яким він подружився у своєму нерадісному, хворобливому дитинстві. Острів і папуга з роману Д. Дефо “Робінзон Крузо”, кістяк із новели Едгара По “Золотий жук”, карта з роману Дж. Свіфта “Мандри Гуллівера”. В основі сюжету – небезпечна подорож.

В центрі оповіді – боротьба благородних людей і негідників; твори сповнені незвичайних і трагічних пригод, головні герої Джим Гокінс та Дік Сенд – відважні, рішучі юнаки, які сміливо ідуть назустріч  небезпечним пригодам.

“Багато годин я провів над картою і вивчив її напам’ять. У мріях своїх я знову і знову підпливав до острова то з півночі, то з півдня. Я досліджував кожний його вершок, тисячі разів забирався на високий пагорб, названий Підзорною Трубою, і милувався звідти дивним видом. Іноді острів кишів дикунами, і ми повинні були відбиватися від них. Іноді його населяли хижі звірі, і ми повинні були тікати від них.

Але всі ці уявні пригоди виявилися дрібницями у порівнянні з тими дивними і трагічними пригодами, які відбулися насправді”, – так говорив про своє пристрасне бажання поринути

у світ пригод Джим Гокінс, герой роману Стівенсона “Острів скарбів”.

З дитинства мріяв про пригоди і юний герой Жуля Берна п’ятнадцятирічний капітан Дік Сенд. Загибель капітана Халла та матросів під час полювання на кита, боротьба “Пілігрима” з ураганом, пригоди на Африканському континенті: Дік Сенд та його друзі рятуються у термітнику, юний капітан мститься Гаррісу, Діка Сенда приносять у жертву під час поховання Му-ані-Лунга, Геркулес рятує хлопчика…

А що до героям Стівенсона подолати труднощі та небезпеки “дивних і трагічних пригод”, з якими вони зустрінуться під час експедиції на острів Скарбів? Щоб дослідити це питання, я за вас на шхуну “Еспаньйола”, яка ось-ось вирушить із англійського порту Бристоля назустріч дивовижним і таємничим пригодам.

“Мені не подобається ця експедиція… Шукатг скарби – взагалі справа дуже делікатна. І я не відчуваю ніякого потягу до такої роботи…”. Чи означає така заява капітана Смоллета, що він людина нерішуча і боязка? Що саме йому не подобається на шхуні?

Капітан Смол-лет – людина обов’язку. Він несе відповідальність за безпеку подорожі. Йому не подобається, що мета експедиції відома вже всій команді. Які заходи він вжив щодо безпеки на кораблі? Зачитайте.

Про що свідчать такі розпорядження капітана? Про відповідальність, обережність, мудрість і чесність капітана.

Команду “Пілігрима”, яка також пливла назустріч пригодам, Ж. Берн порівнював із дружною сім’єю. Чи можна так сказати про тих, хто організував і очолив експедицію: сквайра, лікаря Лівсі, капітана Смоллета та юного Джима Гокінса? Так.

У них спільна мета, вони сміливі, рішучі, повністю довіряють один одному, піклуються один про одного, вони друзі, однодумці і джентльмени.

Чому, розташувавшись у блокгаузі, перше, що зробив капітан, – підняв британський прапор? Це справа честі. Пірати почали обстрілювати укріплення Із корабельної гармати.

Сквайр звернувся до капітана: “Капітане, частокіл з корабля не видно. Вони, мабуть, .ціляться у наш прапор. Чи не краще його спустити?” Чому капітан відмовився спускати прапор?

Гордий морський звичай не дозволяв спускати прапор під час битви, а капітан – людина честі. Він ладен ризикувати життям, лише б залишитись вірним військовій честі.

Задача капітана і його друзів була знищувати якомога більше піратів. Чому ж вони відпустили Сілве-ра-парламентера? Чому Сілвер знав, що так воно і буде?

Сілвер знав, що має справу зі справжніми джентльменами, які не причинять зла людині під білим прапором.

Здавалося, він не відчував ніякого страху, хоч мав би знати, що його життя висить на волосинці серед цих зрадливих шибайголів”. Джим дав Сілверу слово честі, що після розмови з лікарем повернеться до ворожого табору і повернувся. Що відповів хлопчик лікарю Лівсу, коли той запропонував йому тікати? Зачитайте. “Докторе, але ж я дав слово честі…

Ви знаєте, що й ви так не зробили б. Ні ви, ні сквайр, ні капітан. І я теж цього не зроблю…”) Чи ризикує Джим життям, зберігаючи честь джентльмена? Так, Джим розуміє, що його життя серед піратів у небезпеці, але порушити слово честі не може.

Знайомлячись з пригодницьким романом Ж. Берна “П’ятнадцятирічний капітан”, ми говорили про вирішальну роль Діка Сенда у щасливому закінченні незвичайної подорожі команди “Пілігрима”. “Доля корабля в твоїх руках! Я певна, Діку, що ти врятуєш корабель і всіх нас”, – говорила місіс Уелдон юному капітану, і він виправдав покладені на нього надії – врятував своїх друзів від неминучої смерті. “Гокінсе, я покладаю на тебе великі надії”, – говорив сквайр Джиму Гокінсу у романі “Острів скарбів”.

Можливо, саме тому, що на першому місці у житті джентльмена стоять такі важливі поняття, як честь, любов, повага, дружба – експедиція на острів Скарбів закінчилася для Джима Гокінса та його друзів щасливо.