Иван Тигров Н. Богданов краткий пересказ+главные герои​

Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали на місце, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з вітчизни пораділи за свого мужнього товариша.

Цим же шляхом їхав блискучий і комфортабельний "Тихоокеанський експрес нумер один", везучи привілейованих пасажирів, шукачів пригод, у казковий край, ельдорадо. Адже там водилися усурійські тигри, чарівний корінь женьшеню, котрих описав

Арсеньєв у знаменитому творі "Дерсу Узала". Цим поїздом їхав майор Медвин, зверхньо поглядаючи на пасажирів, які, на його думку, рано чи пізно опиняться в нього "під слідством". Тут йому повідомляють, що втік засуджений на 25 років авіатор Многогрішний, котрого майор допитував і мучив два роки, а все-таки не міг зломити, тому й ненавидів.

А перед утікачем була безмежна чотириярусна тайга. Він біг нею до знесилення, знаходив якісь корінці та ягідки, щоб підкріпитися. Довелося забрати в бурундучка горіхи — його запас на зиму, і це був єдиний злочин юнака. У тайзі не видно було ніяких ознак людського життя. Тільки на березі річки знайшов іржавий ніж. Почувши крик про до , кинувся рятувати мисливця, на якого напав ведмідь, і втратив свідомість.

Коли Григорій Многогрішний прийшов до тями, то побачив себе у світлиці, схожій на ту, що була вдома; побачив дівчину, яку звали Наталкою, як і його сестру, й жінку, схожу на його матір. Це була родина тигроловів Сірків, вихідців з України. Він урятував Наталку, а Сірки виходили його, не питаючи, хто він і звідки. Григорій дізнався, що Сірки ловлять тигрів живцем і здають їх у Хабаровськ. За це їм платять товаром — так і живуть. У цей край приїхали морем давно, потихеньку освоювали пущу. При роботящих руках тут роздолля — і ліс, і риба, і звір, і ягода, і хліб родить, — тільки працюй. Це була нова, щасливіша Україна, де селища розташовані за сотні кілометрів одне від одного, але називалися: Київ, Чернігівка, Полтавка, Катеринослав. Сірчиха розпитувала про нинішню, справжню Україну, і Многогрішному не хотілося засмучувати її, розказувати, яке лихо там скоїлося й коїться.

Коли Григорій одужав, Сірки взяли його з собою полювати на ізюбрів (оленів), молоді роги яких були сировиною для цінних ліків. Юнак подружився з Грицьком, сином Сірка, закохався в Наталку. Але й він і вона були гордими, не признавалися в цьому навіть собі. Тільки змагалися між собою. Наталка володіла мисливськими навичками нарівні з чоловіками. Григорій теж виявився вправним стрільцем, сміливим і допитливим мисливцем.

Настала осінь. Грицько і Григорій оселилися на дальній Сірковій заїмці, ловили рибу, стріляли качок і носили сіно, їли виноград. Аж тут Григорія вкусила гадюка, і ніяке лікування не допомагало. Та за чотири дні організм сам подужав отруту. Тут приїхала Наталка. Побачивши, що хлопці живі-здорові, зробила навмисно байдуже лице.

Взимку Сірки й Григорій полювали на білок. Одного разу, блукаючи самотою, Григорій натрапив на стадо вепрів. Довелося залізти на дерево. На морозі довго не всидиш. Пішов у завірюху, без сірників, без путньої зброї. І заблукав. Присів відпочити та й заснув. Прокинувся від того, що його лизав Наталчин пес Заливай. Дівчина його відшукала. Пішли далі й заблукали вже вдвох. Довелося пересиджувати хуртовину в буряні під скелею. Наталка біля нього задрімала, А він не втримався й поцілував її крадькома.

Наталка прокинулася, спалахнула й пішла геть, а юнак довго мучився, картав себе, думаючи, що образив дівчину.

Йшли додому безупинно день і ніч, щоб устигнути на Різдво. І таки встигли, відсвяткували, додержуючись усіх зворушливих і поетичних народних обрядів.

ответ:

михаил лермонтов — один из самых известных поэтов, и признание к нему пришло еще при жизни. его творчество, в котором сочетались острые социальные темы с философскими мотивами и личными переживаниями, оказало огромное влияние на поэтов и писателей xix–xx веков.тема изгнанничества является центральной в стихотворении “тучи”. образы тучки, облака или волны у лермонтова — символы свободы и беспечности. лирический герой стихотворения несвободен и подавлен. он сравнивает себя с тучками: они “вечные странники”, а не изгнанники. поэт иронично называет их тоже “изгнанниками”. обращение к тучам нежное — “тучки”, а название всего стихотворения обобщеннее и символичнее — “тучи”. тучкам “наскучили нивы бесплодные”, а для лирического героя это “милый север”. стихотворение динамично резкому переходу от сопоставления к противопоставлению. большое количество риторических вопросов выражают сомнения, тоску лирического героя, его бесконечное одиночество.

5. написанное в период ссылки, стихотворение, конечно, отражает грустные раздумья поэта о своей участи. но передает он их через образ тучек, вечно скитающихся по свету. и снова оттолкнувшись от описания туч, применив сравнение их с «цепью жемчужной» , назвав их «вечными странниками» , поэт в основном рассуждает о своем сходстве и различии с ними. вторая строфа - гамма вопросов, возможных причин скитания, изгнания. самая страшная – «друзей клевета ядовитая» , это подчеркнуто последним месторасположением вопроса и таким резким эпитетом «ядовитая» , поставленным в позицию рифмы («открытая» - «ядовитая») , следовательно, под логическое ударение. все вопросы относятся к миру людей, и хотя лермонтов олицетворяет природу, он отказывается от сравнения себя с тучами ярким «нет» , стоящим в начале третьей строфы. дважды повторяя слово «чужды» , он показывает самое главное различие между ними - это чувство родины. поэт любит свою «милую» родину и глубоко переживает изгнание.в начале первой строфы поэт обращается к тучам с чувством грусти, видя в них таких же странников, как и он сам. он называет их «вечные странники», потому что у тучек нет дома, нет родины, они всю жизнь путешествуют по небу. небо поэт называет «степью лазурною», потому что бескрайняя степь словно отражается в небесном зеркале, а отражаясь, приобретает голубоватый оттенок. так поэт будто бы расширяет пространство, делая его бесконечным.им чужды и страсти, и страдания. не случаен повтор слова «чужды». тем самым автор подчеркивает, что у них разная судьба: тучки и лирический герой «чужды» друг другу. тучи не способны страдать, так, как страдает и чувствует лирический герой, у туч нет родины – значит, они вовсе не изгнанники. не случайно автор наделяет их эпитетами «вечно холодные, вечно свободные». тучи не могут страдать, они свободны от чувства долга, любви к родине. только тот, кто глубоко любит родину, может переживать горечь изгнания так, как её переживает поэт.

таким образом, можно сказать, что стихотворение построено на приеме антитезы (противопоставления): свободному странничеству туч противопоставлено невольное изгнанничество героя. однако именно изгнанию герой познает свое истинное предназначение.