Скласти тези будь-якого виду (цитатні, вільні, змішані тощо) запропонованої статті «Чиї ж ми діти?» Сама стаття "Чиї ж ми діти?"
Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну cпілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії ціеї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу. Добра пам'ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки - людський осуд одного з пращурів міг також причепитисяі до дітей. 1 хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру. Родовідна пам'ять- явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов'язок знати поіменно свій родовід від п'ятого чи навіть сьомого коліна. Пам'ять про своїх пращурів-не забаганка і тим паче не данина моді.Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб ciмейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам'яттю, зневажливо називали: «Людина без роду- племені». Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв'язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам'ять про самих себе; діти ж мали за обов'язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам'яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоїівши родовідних цінностей, не все житія залишиться 1ваном, який не знатиме свого роду- племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції.. А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з'являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати іх, мусимо починати з першеоснов i повертати народові його історичну пам'ять. 1 починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (3а В. Скуратівським; 346 сл.)

259

438

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

dasha1975

Українська мова

4,4(80 оценок)

е дивно, що й преса приділяє цьому досить мало уваги. Але такий стан справ веде до кризи в суспільстві. Екологічна та суспільно-політична преса може й повинна впливати на прийняття рішень державними, промисловими, комерційними й громадськими структурами: "…засоби масової інформації як носії політичної інформації та інститут, зацікавлений у розквіті держави, допомагають владі творити політику, а політикам – підтримувати державність як головний гарант прав і свобод особистості і громадянина".

Преса є найстарішим видом журналістики, її родоначальником. Розширення і диференціація аудиторії преси, нові соціальні завдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми та канали електронної преси.

Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що її журналісти мають більшу ступінь незалежності завдяки численним політичним баталіям, які дозволили їм поступово закріпити свій авторитет і свою законність. Звичайно, аудіовізуальна преса теж має немалий престиж. Її "зірки" більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої преси. Проте не застаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить із письмових джерел. І в нас сьогодні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМК, пов'язані переважно з діями друкованої преси. Саме тому обрано як приклад екологічної комунікації масову комунікацію в пресі, яка має чималий досвід висвітлення екологічних проблем.

Важливим є обмін досвідом між спеціалістами, які займаються висвітленням цієї тематики. Загальні завдання Міжнародного клубу журналістів зазначають, що екологічна журналістика складається сьогодні як нова, окрема галузь нашої професії. Її правила й принципи мають бути сформульованими на основі міжнародного досвіду та широкої громадськості й підтримка добровільної діяльності повинні стати головними завданнями екологічної журналістики.