Написати твір на тему: "Чи живуть гобсеки сьогодні?"​

Відповідь:

Пояснення:

Повість "Гобсек", написану в 1830 році, можна вважати початковим зерном, з якого виростає вся гігантська "Людська комедія" Бальзака. Образ Гобсека — один з яскравих людських типів, що зустрічаються не тільки у творчості Бальзака, але й у сучасному житті. Одне з переконань Гобсека, що добре пізнав у молоді роки життя й об'їздив багато країн, полягає в тому, що "людина скрізь однакова": скрізь іде боротьба між бідними і багатими. І в цій боротьбі "краще самому давити, ніж дозволяти, щоб тебе давили". Через 170 років після виходу повісті можна додати, що людина "однакова" не тільки "скрізь", але і завжди, поки золото, гроші є "духовною сутністю суспільства". Марнолюбне прагнення людини не відстати від інших змушує приносити в жертву "золотому ідолу" багато життєвих цінностей.

Гобсек — французький лихвар, мільйонер. Син голландця і єврейки, він провів романтично бідну юність. "Зморшки його жовтуватого чола зберігали таємницю страшних випробувань, раптових жахливих подій, несподіваних удач". Про його авантюрне життя мало хто знав. На початку повісті Гобсек з'являється перед нами у вигляді мовчазного, обережного дідка, сухенького і непомітного. Він дає позички під відсотки людям, що потрапили у важку ситуацію. В угодах із клієнтами він чесний, але невблаганний. Лихвар нажив величезний статок — сімдесят мільйонів франків. Але він не витрачає своїх багатств. Гобсек живе в невеликій квартирі зі злидарською обстановкою, харчується дешевим супом, майже ні з ким не спілкується, крім клієнтів, ніде не буває. З усіх радощів життя він обрав одну — владу над іншими людьми, яку йому дають накопичене багатство і ремесло лихваря. "Я володію світом, а світ не має влади наді мною", — каже він в одному зі своїх монологів. І неважливо, що світ для нього давно звузився до розмірів убогої квартири, а сам "владар" перетворився на "безстатеву істоту", людину-векселя, на "золотого ідола". "Чи знає він, що у світі є почуття, кохання, щастя?" — запитує Дервіль. Напевно, знає. Але цінність їх для нього зблякла в порівнянні з владою над людьми, яку дають гроші. У погоні за ними він висушив свою душу, втратив свої здібності, розчарувався в усьому, крім золота.

І. Образи скнар у світовій літературі. (Скупий лицар у Пушкіна, Плюшкін у Гоголя.)

ІІ. "Гобсек" — повість про утвердження влади буржуазії. (Бальзак, вірний життєвій правді, показав, як справжнім хазяїном Липневої монархії стає "вульгарний багач-вискочка", що після революції 1830 року проникає в усі сфери життя суспільства, стає при владі, потіснивши аристократію. Їхня влада не гребує нічим і часто ігнорує моральні засади життя суспільства.)

1. Чому Гобсек — типовий герой? (Гобсек — лихвар, а отже, людина, яка завжди матиме зиск у суспільстві, де ходять гроші. Не так важливо, що за гроші в обігу, але важливе до них ставлення. Гобсек типовий не тільки для свого часу, але й для будь-якого суспільства, де формуються капіталістичні відносини, де капітал завойовує позиції при владі.)

2. Які риси Гобсека сучасні? (Гобсек — це уособлення влади грошей. Головна його риса — прагнення будь-що заробити гроші, примножити капітал. Він розуміє цінність грошей і твердо оцінює їх значення для людини. Його своєрідна формула актуальна й сьогодні: гроші дають свободу, а великі гроші владу. Над усе він цінує гроші, як це дехто робить і зараз. Гроші для нього цінніші за дружбу, кохання, родинні стосунки, — на жаль, ця риса досить типова й для сучасності. І в наш час — час майнового розшарування — губляться певні цінності і стосунки.)

ІІІ. Чого не зрозумів Гобсек? (По-перше, не зрозумів, що вже на певному етапі не він володіє грошима, а вони керують ним. Втративши моральні орієнтири, Гобсек пропустив момент, коли гроші зробили його бранцем золота. По-друге, Гобсек збіднив своє життя, не зумівши поставити гроші на службу хоч би собі і своїй далекій родичці. Адже він міг насолоджуватися теплом родинної любові, дарувати кохання, по-іншому бачити цей прекрасний світ. Але він прожив павуком біля грошей.)

Объяснение:

Читая рассказ л. н. толстого «после » , мы становимся свидетелями того, как события всего лишь одного утра способны полностью изменить судьбу человека. герой, от имени которого ведется рассказ, - «всеми уважаемый иван васильевич» , в судьбе которого случай сыграл решающую роль. в молодости он был « веселый и бойкий малый, да еще и богатый» , студент провинциального университета, мечтающий поступить на военную службу. каждый проживаемый им день был похож на праздник: учеба не отнимала много времени, и молодой человек с радостью предавался забавам и развлечениям. главное удовольствие его жизни составляли званые вечера и . один из таких оставил глубокий след в его сердце. к тому вечеру молодой человек готовился особенно тщательно, поскольку на нем должна была присутствовать любимая девушка – варенька, «высокая, стройная, грациозная и величественная» с ласковой и всегда веселой улыбкой. весь вечер иван васильевич танцевал с варенькой и «без вина был пьян любовью» . вальсы и мазурки сменялись кадрилями и польками, шампанское лилось рекой, благосклонные улыбки и взгляды вареньки, ее нежный смех кружили голову. ивана васильевича переполняло счастье. особенно яркое впечатление произвел на него танец вареньки с отцом – красивым статным стариком в чине полковника. после ужина иван васильевич опять танцевал с варенькой, и «счастье его росло и росло» . но утром произошли события, которые круто изменили его настроение, да и всю его жизнь. придя домой после , юноша понял, что переполняющие его чувства не дадут ему уснуть, и вышел прогуляться, бессознательно направляясь туда, где жила его любимая. но здесь счастливые мечты ивана васильевича развеяла сцена страшного наказания беглого татарина, проводимого сквозь строй солдат, вооруженных палками. командовал этим действием отец вареньки, тот самый статный полковник, еще недавно так мило танцевавший с дочерью на . одни солдаты вели раздетого по пояс человека, привязанного к ружьям, а остальные солдаты били его палками. иван васильевич увидел мокрую, красную, неестественную спину солдата, который просил помиловать его. а рядом с беднягой иван васильевич увидел полковника, который не только шел радом, но и внимательно наблюдал за исполнением наказания. увидев ивана васильевича, полковник отвернулся, как будто не встречал его никогда. суровая реальность поразила юношу. он не мог и не хотел поверить, что рядом с праздником существует боль, страдание, жестокость, несправедливость. герой признается, что «любовь с этого дня пошла на убыль» , потому что образ вареньки постоянно воскрешал в его памяти картину «полковника на площади» , и ему становилось как-то неловко и неприятно, он стал все реже и реже с нею видеться. более того, он отказался от карьеры военного, как планировал раньше. на всю жизнь запомнил эту ужасную картину иван васильевич. другими глазами посмотрел он на окружающих людей – и на себя тоже. не умея изменить или остановить зло, юноша отказался от своего участия в нем.