СЛОЖИТЬ ПОЗДРАВЛЕНИЯ КЛИМКУ

1. Олег Ольжич (1907 — 1944)

Життєвий і творчий шлях

2. План

1) Дитинство;

2) Студентські роки;

3) Громадянська активність;

4) Ольжич і ОУН(М);

5) Останні роки життя;

6) Значення творчості поета;

7) Збірки Олега Ольжича “Рінь”, ”Вежі”, “Підзамчя” ;

8) Ольжич -“неокласик”;

9) “Вежі”;

3.

10) “Підзамчя”;

11) Вірші:

а) “Легко і ясно лежати з пробитими грудьми”

б) ”Страшно в горах вночі в самоті хати”

в) “Революція”

г) “Піхотинець”

д) ”На полі бою”

12) Література.

4. Олег Ольжич

5. Дитинство

Ольжич — один із псевдонімів Олега Кандиби (М.

Запоночний, Д. Кардаш, К. Костянтин, О. Лелека),

син Олександра Олеся, народився 8 липня 1907р.

у Житомирі. Навчався в Пущі-Водиці під Києвом,

проте середню освіту йому довелося здобувати у

Празі. У 1923p. він, виїхавши разом з матір'ю з

України, охопленої чадом класової ненависті, в

Берліні нарешті зустрівся з батьком, який перед

цим склав обов'язки повпреда УНР у Будапешті.

Невдовзі родина Кандиб переїхала до Горніх

Черношинець під Прагою.

6. Студентські роки

В 1924-29 навчався в Карловому університеті у Празі,

на літературно-історичному факультеті Українського

Педагогічного Інституту, вивчав археологію в

Українському Вільному Університеті. Восени 1930

захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична

кераміка Галичини». В 1930—1931 — асистент

кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному

відділі Національного музею, здійснив наукові

експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині,

США і Балканських країнах, брав участь у

міжнародних археологічних конференціях. У 1938

читав

лекції

у

Гарвардському

університеті.

Опублікував ряд праць з антропології та археології. В

історичній науці — послідовник школи Л. Нідерле.

Але Ольжичу судилася інша доля…

7. Громадянська активність

З поч. 1930-х рр.. О. Кандиба заявив про себе як

самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у

львівських

періодичних

виданнях:

«ЛітературноНауковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні»

празьких «Студентський вістник», «Пробоєм». З

молодих літ О. Кандиба став учасником українського

націоналістичного руху. В 1929 — член Організації

Українських

Націоналістів.

Виконував

ряд

відповідальних

завдань

Проводу

Українських

Націоналістів, особисто Є. Коновальця. В 1937 очолив

культурно-освітню референтуру Проводу Українських

Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис

«Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН.

В 1938-39 О. Кандиба брав активну участь у

становленні державності Карпатської України та в

збройній боротьбі проти угорських загарбників.

8. Ольжич і ОУН(М)

Коли виникла ОУН, він стає одним з найактивніших її

членів, керівником культурного сектора, а згодом —

заступником голови проводу ОУН. За дорученням цієї

політичної організації Ольжич брав участь у проголошенні

демократичної

Карпатської

України,

очоленої

А.

Волошиним, знищеної 14 — 15 березня 1939р, угорськими

фашистами у змові з Гітлером. Поет навіть потрапив до

хортистської тюрми.

У 1940р. стався розкол ОУН. Ольжич, належачи до

фракції мельниківців, під час другої світової війни очолив

відділи ОУН на Правобережжі України, зокрема в Києві,

був одним із фундаторів Української національної ради (5

листопада 1941p.), якою керував економіст М.

Величківський.

9. Останні роки життя

Оскільки рейхскомісаріат наприкінці 1941р.

заборонив діяльність ОУН, то вона

перейшла у підпілля, переїхавши до

Львова. Тут він одружився з дочкою

літературознавця Л. Білецького Катериною

(Калиною). Проте подружнє життя було

недовгим. Заарештований гітлерівцями,

Ольжич

потрапив

до

концтабору

Заксенгаузен, де 10 червня 1944р. був

закатований гестапівською трійкою (Вольф,

Вірзінг, Шульц).

10. Значення творчості поета

Олег Ольжич — яскравий представник дітей

першої еміграційної хвилі, які спромоглися не

лише зберегти, а й примножити пасіонарну

енергію українського народу, зруйновану на

Наддніпрянщині (репресії, голодомор, вигублення

культури). «Хай воскресне столиця Андрія, Дух

вояцький в народі!» — такою метою і жив Ольжич,

як і його покоління за межами Батьківщини. Його

вірші, пройняті цією ідеєю, друкувалися на

сторінках емігрантської періодики, здебільшого у

редагованому Д. Донцовим львівському журналі

«Вісник» поряд з поезіями Є. Маланюка, Л.

Мосендза, Олени Теліги, згодом Юрія Клена.

Відтак

поети

отримали

умовну

назву

«вісниківської квадриги».

11. Збірки Олега Ольжича

• Збірки Олега Ольжича «Рінь» (Львів, 1935), «Вежі»

(Прага, 1940), «Підзамчя» (1946) відмінні як за змістом,

так і за формою. Першій та останній властива

витонченість поетичного стилю, інтелектуальна напруга, в

якій вчувається почерк ученого. Проте вірші живилися

чистим ліричним джерелом, у них немає сухого

сцієнтизму. Друга — пронизана імпресіоністичним

спалахом почуттів, позначена яскравою тенденційністю

політичного гасла. Водночас три книжки мають спільну

рису: підкреслену історіософічність, де минуле і сучасне

витворюють складну й нерозривну проблему. Фах

археолога чи не найбільше виявився у збірці «Рінь»,

історія тут постала як жорстоке самоствердження чи

фатальна розірваність, і лише зрідка спалахувала світла

тональність естетизованого первісного гомеостазу («Наше

плем'я не є велике», або «Скільки сонця ллється на

землю...»).