До ть будь ласка. Твір "Тема кохання в творчості івана франка" (за повністю перехресті стежки)

творів І. Франка перед нами постає образ соціально активного героя, який тісно пов'язаний з народними масами, їх бажаннями, прагненнями. Він прикладає багато зусиль для зросту, хоча й повільного, національної гідності, людської самосвідомості.

У соціально-психологічній повісті І. Франка "Перехресні стежки" замальовується безправне життя селян Галичини на зламі XIX і XX століть. Головний герой повісті — адвокат Євген Рафалович. Це представник нового покоління української інтелігенції, що прийшла на зміну народникам. Молодий адвокат чітко визначив мету свого життя —— вчити селян "життєвій освіті"^ навчити їх користуватися своїми правами. Він ніколи не зраджує своїх життєвих і професійних принципів. На одному з балів, коли ще навчався, він познайомився з панночкою, яку покохав. Він відчув, "що з такою жінкою він міг би бути щасливим". Він загубив її, шукав, потім знову випадково зустрів: вона ходила до будинку, де він наймав квартиру, займатися музикою. Він записався туди теж, хоч вчителька швидко помітила, "що він уміє трохи чи не більше від неї самої". Він бажав ближче познайомитися з дівчиною, в чому і зізнався їй. Євген аж сам здивувався своїй сміливості.

Юнак довго згадував ті "золоті дні". В них не було зізнання в коханні, поцілунків, але він був окрилений цим чистим почуттям такі що "цілоденна праця була йому легкою". Дівчину звали Регіна; Юнак мріяв по закінченні навчання "поговорити з нею про спільну їх будущину". Але коли він склав іспити "з найкращою похвалою" і написав до неї листа, як вони домовлялись, йому відповіли, що вона вийшла заміж і виїхала з чоловіком. І ось виявляється, що вона є дружиною його колишнього "домашнього інструктора" Валеріана Стальського, з яким він зустрівся, коли прибув до місця роботи. Це страшна, жорстока, підла людина. Євгену здавалось, що коли він спілкується з Стальським, то "заглядає в пивницю, повну гнилі і поганого хробацтва".

українські народні думи, згадки про козацьку славу захоплювали письменника адріана кащенка. героїчне минулі батьківщини надихнуло його на створення захоплюючих оповідань та повістей, темою яких є історія запорозької січі.

сумну історію славетного гетьмана івана сулими було взято за основу оповідання “над кодацьким порогом”. письменник так описує зовнішність запорозького ватажка: “засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям”. довгі вуса й сивий оселедець прикрашали отамана як ознаки спокою й досвіду. булава, яка блищала в дужій руці івана сулими, нагадувала про високу владу запорозького ватажка. козаки поважали його за справедливість, чесність, мужність, почуття власної гідності. найголовніше, що судимі довіряли як досвідченому вояці: отаман знав, як захопити ворога зненацька, як своєчасно попередити ворожу вилазку.

адріан кащенко починає оповідання з опису походу козаків, які вирішили погуляти чорним морем і запалити люльки аж у кодацькій фортеці. дочекались, поки зійде місяць, і, для того щоб увести турків в оману, пустили тороки. яничари учинили гарматну стрілянину і, втішившися думкою, що потопили запорожців, пішли спати. але тут із нічної темряви таємничими примарами посунулися козацькі чайки. у самісіньке вороже лігво провів своїх козаків отаман іван сулима. цей випадок ще раз доводить, що герою не позичати винахідливості. ось, наприклад, побачив іван сулима в морі турецьку галеру й наказав поставити чайки так, щоб у сяйві вечірнього сонця вони ввалися від ворожого погляду. завдяки військовій хитрості отамана козаки захопили галеру, звільнили бранців-гребців.

ніхто не знав, що біля кодацького порога козакам доведеться розлучитися зі своїм улюбленим отаманом. запорожці готувалися дати полякам справжній бій за всіма правилами військового мистецтва, і ніхто не передбачав нічого поганого. осі перед козаками виросли похмурі стіни кодацької фортеці. довго не радилися запорожці: все було сплановано й обговорено. іван сулима подав знак, і воїни приготувалися до штурму. фортеця впала, бо приступ був блискавичним і несподіваним. але загибель у бою, виявляється, не загрожувала отаманові. козацька старшина пішла на змову. івана сулиму викрали й відправили до варшави прямцем до найлютішого ворога. славетний ватажок тужив, тому “що гине він не в бою з ворогами, а через зраду своїх братів од рук ката” гетьман іван сулима пішов на страту з високо піднятою головою як справжня людина та воїн.

нас, людей xxi століття, досі хвилюють славні подвиги івана сулими. оповідання адріана кащенка “над кодацьким порогом” не тільки воскрешає перед нами героїчну добу козаччини, але й вчить любити свою батьківщину, бути мужніми й гідними своєї долі, як наші пращури — лицарі-запорожці.