Твір з української літератури на тему чи легко бути лицарем

Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони"  хто ж вони, оті козаки? якими вони були? яка їхня роль в історії нашої держави?   горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали! ) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. і виростали у степу високі могили.  славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. можна було всю шкіру козака порізати на паси, можно було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про морозенка), можна було посадити на палю, як славного гордія чурая, але не можна було зробити козака рабом.  про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий україні.  славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю україни богун і кривоніс, залізняк і гонта. з дитинства захоплюємося ми гордою незламністю тараса бульби та його сина остапа (микола гоголь "тарас бульба"). схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина шрамів (пантелеймон куліш "чорна рада"). до того ж часто трапляється саме таке: батько і син. козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. славить козаків тарас шевченко, присвячує їм роман-епопею "богдан хмельницький" і одноіменну драму михайло старицький.  прекрасні в своїй монументальній величі, вони, ці степові і запорізькі лицарі, не були, звичайно, янголами з крильцями. не знаючи міри ні в чому, вони не цуралися оковитої, вміли пити-гуляти.        як бити, так бити!         як пити, так пити!         (тарас шевченко "")  чесні воїни, вони не нападали першими, але у своєму справедливо му гніві жорстоко мстилися, тоді вже не рахуючись ні з чим. міг козак кинути у кам'яне провалля малу дитину, народжену українкою-не вільницею від татарина (зінаїда тулуб "людолови"). жорстокість? так! але хто його знає, чи можна засуджувати їх за це.  і вірність україні, вірність присязі часом межувала з жорстокістю. тарас бульба вбиває власного сина, якого кохання завело у табір ворогів. гонта власною рукою ріже своїх скатоличених дітей (тарас шевченко ""). і це не черствість (ми бачимо гіркі батьківські сльози) - просто безмежна безкомпромісність.  та як би то не було, козацьке лицарство, закони запорозької січі - це найславетніша сторінка нашої історії. тому ми пишаємося ними. і так би хотілося успадкувати все найкраще від цих наших гордих предків!  

Зевс (зевес або юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому. зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером. «зевес тоді кружав сивуху і оселедцем заїдав; він, сьому випивши восьмуху, послідки з кварти виливав» • юнона (гера) — богиня шлюбу, його дружина. показана як жінка з дуже поганим характером («зла юнона, суча дочка»), заздріслива, підступна, любить інтриги. «розкудкудакалась, як квочка,— енея не любила — страх; давно вона уже хотіла, його щоб душка полетіла к чортам і щоб і духне пах». • венера (афродита) — богиня кохання, побічна дочка зевса, мати енея. показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина енея. «проворна, враг її не взяв» «венера молодиця сміла, бо все з воєнними жила, і бите з ними м’ясо їла, і по трактирах пунш пила; частенько на соломі спала, в шинелі синій щеголяла…» «…підтикавшись десь поли, / фуруює добре, навісна. / коли сама з ким не ночує, / то для когось уже свашкує, / для сього тяжко поспіша» • меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син зевса. «ввесь ремінцями обв’язавшись, / на голову бриль наложив; / на грудях з бляхою ладунка, / а ззаду з сухарями сумка, / в руках нагайський малахай». плутон «пекельний, гаспидський коханець, / іще себе там не нагрів? / завів братерство з дияволами / і в світі нашими бі / не погорює ні на час». 2) земні герої: еней — троянський цар, син венери й анхіза. «прямий, як сосна, величавий, бувалий, здатний, тертий, жвавий…» «він моря так уже боявся, / що на богів не полагався / і батькові не довіряв» суперечливий персонаж, з одного боку, ледачий, «на всеє зле проворний», занадто любить пиячити, гуляти, з іншого боку, коли йдеться про інтереси троянців, громадський обов’язок, еней веде себе достойно, навіть героїчно. анхіз — цар трої, батько енея. низ та евріал — троянські воїни. в останніх розділах поеми серед троянців котляревський виділяє два образи — низа й евріала. ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб йому воювати проти ворога, і поплатилися життям. котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти вітчизну: «любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат». «хоть молоді були, та гожі і кріпкі, храбрі, як харциз. в них кров текла хоть не троянська, якась чужая – бусурманська, та в службі – вірні козаки». (автор про низа та евріала). «де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять» (слова евріала про те, що слід передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя; евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати). дідона — цариця карфагена, коханка енея. «розумна пані і моторна, трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита, бідняжка – що була вдова…» на прикладі дідони показано, як любовна пристрасть веде досить порядну жінку до божевілля й загибелі: «енея так вона любила, що аж сама себе спалила, послала душу к чорту в ад». латин — цар латинської землі. цей персонаж змальований іронічно: надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий, майже не втручається в реальне іння державними справами, намагається уникнути воєн будь-якою ціною. «земелька ся була латинська, завзятий цар в ній був латин; старий скупиндя – скурвисинська, дрижав, як каїн, за алтин». амата — його дружина. дуже пихата жінка, інтриганка, любить війни та конфлікти. лавінія (лавіся) — їх дочка. вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників. «дочка була зальотна птиця і ззаду, спереду, кругом, червона, свіжа, як кислиця, і все ходила павичом. дородна, росла і красива, приступна, добра, не спесива, гнучка, юрлива, молода…» турн — цар рутульський. закоханий у лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник енея. «не в шутку молодець був жвавий, товстий, високий, кучерявий, , як огірок; і війська мав свого чимало, і грошиків таки бряжчало, куди не кинь, був турн царьок».