Что в повести Гоголя "ночь перед рождеством" реальное а что фантастическое?

242

464

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

Sabina0786

Литература

4,6(68 оценок)

Головний герой оповідання — білий кінь шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха степана та хлопця-підпаска. шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки» і ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. до пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». ще ніколи не бігалось йому так легко. стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». гірка правда відкрилася шепталові. це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі. білий кінь шептало — це алегорія. у цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до . вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»