Регистрация
Настя010111
Есть ответ 👍

Твир спивець по леси украинки

275
276
Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

Dyakgod
Dyakgod
4,6(80 оценок)

Пишно займались багрянії зорі

Колись навесні,

Любо лилися в пташиному хорі

Лісні голосні;

Грала промінням, ясним самоцвітом

Порання роса,

І усміхалась весняним привітом

Натури краса.

Гордо палала троянда розкішна,

Найкраща з квіток,-

Барвою й пахом вродливиця пишна

Красила садок.

А соловейко троянді вродливій

Так любо співав,

Голосом дивним співець чарівливий

Садки розвивав;

Слав до вечірньої зорі прощання,

Що гасла вгорі,

Ще ж голосніше співав на вітання

Поранній зорі...

Вже пролетів, немов пташка зальотна,

Весняний той час, —

Осінь холодная, осінь вільготна

Панує у нас.

Тихо спускається нічка осіння, —

Година сумна;

Місяць холоднеє кида проміння;

Здалека луна

Пугача віщого крик — гук єдиний;

Діброва німа.

Де ж соловейко? де ж спів солов'їний?

Ох, де ж він? Нема!

В вирій полинув, де вічная весна,

Натхненний співець.

Вічно красув там рожа чудесна,

Там теплий вітрець;

Глухо і смутно кругом на просторі.

Мій гаю сумний!

Кинув співець тебе в тузі та в горі,

Тебе й край рідний.

Тиша така тепер всюди панує.

Лиш в листі сухім

Вітер зітха, мов дріада сумує,

Із жалем глухим.

Чом я не маю огнистого слова,

Палкого, чому?

Може б, та щира, гарячая мова

Зломила зиму!

І розлягалась би завжди по гаю

Ясна-голосна

Пісня, й розквітла б у рідному краю

Новая весна.

Та хоч би й крила мені солов'їні,

І воля своя, —

Я б не лишила тебе в самотині,

Країно моя!

(1889)

Kto6to
Kto6to
4,6(92 оценок)

ответ:Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.

Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.

Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".

Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.

Объяснение:

Популярно: Українська література