Письмово скласти характеристики образів і сенкан Михайликової мами або Люби До ть будь ласка, дуже терміново
Українська література ​

Характеристика образу матері Михайлика за повістю «Гуси-лебеді летять».

   Велику любов та щиру вдячність письменника до матері відчуває читач в автобіографічній повісті «Діти-лебеді летять». Ганну Іванівну можна впевнено назвати берегинею родинного вогнища.

    Вона взяла на себе всю відповідальність за сина, коли чоловік воював. Після витівки на ковзанці Михайлик бачить матір «поблідлою од страху і гніву», вона «посварилась на мене бровами і кулаком». Портретна характеристика матері вдало розкривається через її очі – дзеркало душі. «Краєчком хустки витирає очі» при кожній звістці від чоловіка, подобрілі материні очі співчувають Михайликові.

    Мати добра, турботлива, любляча, працьовита, щира, справедлива, наполеглива. Риси характеру проявляються в багатьох вчинках.

    Добра Ганна Іванівна щедро нагодувала жебраків з Херсонщини. Співчутлива до чужої біди, жінка так навчає сина: «Бо хто й пособить у світі бідному чоловіку, хто дасть йому скибку хліба чи ложку борщу? Ніхто, тільки такий самий злидар». Догадлива мати уже не сердилась за без дозволу узяте гарбузове насіння, а похвалила Михайлика за вияв милосердя до голодних людей.  

    Як більшість селян, мати неписьменна, тому просить Михайлика прочитати лист з фронту. Проте добротою, працелюбством та життєвою правдою від дідів-прадідів зуміла стати великим прикладом для сина. Праця приносить матері найбільшу радість у нелегкому злиденному житті. До працелюбства невтомна трудівниця привчає свого  сина, тому для нього «святом ставав той день, коли ти сам торкався до чепіг і проводив свою першу борозну». Побожна жінка шанобливо ставиться до землі, що їх годує, а  слово «насіння» для неї святе. Слідує народним звичаям, «втішала мене своєю і дівочою піснею», «молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»

    Проста селянка уміє бачити красу природи та вміло прививає розуміння прекрасного своєму синові: «Ось бачиш, сьогодні літечко торкнулось руками до ягід, і вони почали паленіти». «Хоч ми й бідні, та маємо квіти і в городі, і на комині, і на полотні, яке зодягає нас».

   Після смерті дорогих дідуся і бабусі щиро втішає сина. І така сила та мудрість у її словах: «Багато чого нам не хочеться, Михайлику, а життя має свою дорогу: одні покидають її, а другі виходять на неї і все сподіваються чогось кращого собі».

    Радіє зі свого небагатого господарства, іноді нарікаючи на свою нелегку «мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями». Напевно, тому наполегливо «благала, сварилася, плакала, ночами не спала і батькові не давала спати, наполягаючи, щоб він оддав мене вчитися далі». Умовила свого чоловіка продати корову-годувальницю, щоб здібний Михайлик мав кращу долю.

  Для неписьменної мати відкритими книгами ставали земля з її городом, рослини на ній, краса природи. Михайликова цікавість до книжки була мало зрозумілою, коли «забувши все на світі, припадав до роздобутої книги, не раз гримала», що спалить її. «Правда, у піч вона так і не кинула жодної книжки, але повсякчас пасла мене очима, побоюючись, щоб читання не підвередило її дитину».  З особливою ретельністю мати слідкувала, щоб до його рук не потрапила свята Біблія. Часто жалілася: «Он прочитав один розумник геть усю Біблію і позбувся того, що мав у черепку». Проте згодом, побачивши Михайликові здібності, доклала усіх зусиль, щоб його навчання могло продовжуватись.

    «Моїм батькам — Ганні Іванівні й Панасу Дем'яновичу з любов'ю і зажурою», – так звучить епіграф до повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». В автобіографічному творі багато вдячних спогадів про дорогу матір — працьовиту жінку-селянку, за словами письменника «перед людяністю, скромністю і мудрістю якої я й досі схиляю свою, вже посивілу голову».

характеристики Люби

Люба — перша приятелька Михайлика, шкільна подруга. Ця дівчина — сама щедрість, доброта. Вона мовби випромінює сонце. Це маленька лісова царівна, яка знає дуже багато таємниць природи. Дівчина надзвичайно чуйна. Це вона «пособила» Стельмахам не їхати з Поділля в Херсонські степи… Як і тітка Василина, Люба співуча: «В них живуть голоси… предків». Героїня розуміє проблеми іншого і сприймає їх, як свої.

Объяснение: