Почему в 1930-е гг в идеологии и культуре произошел возврат к патриотическим ценностям

Советском Союзе существовал тоталитарный режим с жестким контролем верхушки партии, руководства над всеми сферами жизни общества, в том числе и над сферой культуры. Это приводило к однообразию, к отсутствию политических свобод, к неким трагедиям в жизни людей искусства. С другой стороны, роль государства можно оценивать и как положительную. Огромные средства, не сравнимые с 1920-ми гг., тем более с годами Гражданской войны, вкладывались в культуру, искусство, науку, в образование. Таким образом, говоря о роли государства, нельзя сказать, что влияние было только плохим или только хорошим, оно было противоречивым. То же касается и наличия политических свобод: с одной стороны, для искусства и культуры свобода – это очень хорошо, с другой стороны, опыт многих эпох, разных стран показывает, что ограничение свободы приводит к большему духовному взлету, когда художники, творцы, поэты, писатели, пытаясь преодолеть запреты, достигают вершин, которых в условиях абсолютной свободы достичь нельзя. Однако репрессии со стороны власти нельзя оправдать. Выдающиеся представители интеллигенции оказываются в тюрьме или убиты: О.Э. Мандельштам, М.И. Цветаева, Н.А. Клюев, Д.С. ЛихачевЭкономическое развитие также сказывается на развитии культуры, искусства. В стране в 1930-е гг., так же как и в 20-е гг., требуются образованные люди. Страна нуждается в грамотных высококвалифицированных специалистах во всех отраслях, во всех сферах. Образование развивается, как и культура, наука, искусство.

Интересные изменения происходят в социальной сфере. Культура становится более массовой, т. е. большее количество людей получают образование, получают возможность приобщиться к культурным, духовным ценностям. С другой стороны, чтобы угодить этим массам населения, деятели культуры, искусства вынуждены снижать планку, делать искусство доступным и понятным народу. Искусство как метод воздействия на человека, как метод осмысления мира может быть очень важным и мощным союзником власти. Безусловно, искусство 1930-х гг. не столько противостояло власти, сколько было одним из средств утверждения сталинского режима, методом утверждения коммунистической идеологии, методом утверждения культа личности.

В 30-е гг. еще не прекращаются контакты с другими странами. Взаимный обмен культурными идеями, поездки, выставки происходят не так интенсивно, как в 1920-е гг., но, тем не менее, происходят. СССР был многонациональной страной, и в 1930-е гг. высокого уровня достигает национальная культура, появляется отдельная письменность малых народов Советского Союза.

на початку xx ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та  школи, які прийнято позначати загальним терміном  “модернізм”  (сучасний, новий). модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. вкожній з цих течій присутній  авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. у той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.

особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в xx столітті, головним критерієм стає  так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни і основ творчості. натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.

образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. основними напямками в цей час стає    cюрреалізм  і  абстракціонізм.

повертаючить до художньої культури україни, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. в першій половині  xx  століття, ми охоплюємо три етапи  розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності,  перемога лютневої революції 1917 р. в росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури  (1917-1921 і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).

на початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як  микола пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. найбільш відомі його роботи – «святочне ворожіння», «весілля в київській губернії», «сінокіс», «проводи рекрутів». загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає сергій васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «отара в степу», «ранок», «козача левада», «степ на україні», «в запорізькому степу», «на харківщині», в цьому жанрі також виступають володимир орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «затишшя», «повінь», «березовий гай»,