Сущность и значение буржуазных реформ императора Александра II.

Объяснение:

1. Земская реформа (1864) устанавливала в губерниях и уездах местное самоуправление: земские собрания и их исполнительные органы (управы). В них избирались дворяне, сельская интеллигенция, буржуазия, богатые крестьяне. Земства не имели политических прав, занимались решением местных вопросов (борьба с эпидемиями, открытие медпунктов, школ, дорог, землеустройство и т. д.).

2. Городская реформа (1870) создала городское самоуправление, городскую думу и управу, решавшие коммунальные вопросы (борьба с пожарами, контроль за санитарией, дела школ, приютов, лечебниц и др.). В Думу избирались самые зажиточные горожане, во главе стоял городской голова.

3. Судебная реформа (1864) установила бессословный суд с присяжными заседателями, гласностью судопроизводства, состязательностью сторон (введена адвокатура), частичной независимостью суда от администрации. В России создан нотариат по ведению наследственных дел, удостоверению сделок, документов.

4. Военная реформа (1874) заменила рекрутский набор всеобщей воинской повинностью. Сроки службы ставились в зависимость от образования: от 6 месяцев до 6 – 7 лет; улучшилась подготовка офицеров, проведено перевооружение.

5. Реформы просвещения. В 1863 г. введен университетский устав, утвердивший определенную автономию и демократизм этих учебных заведений. Школьный устав 1864 г. давал формальное равенство в обучении, расширял сеть школ. С 1870 г. начали открываться женские гимназии, появились высшие женские курсы. Так, в Москве профессор Герье в 1872 г. открыл историко-филологические высшие женские курсы.

6. Финансовая реформа была осуществлена в 1862 – 1866 гг. Право распоряжаться всеми финансовыми средствами страны получал министр финансов, деятельность которого подлежала учету со стороны Государственного контроля.

Итоги реформ 1860 – 70-х гг.:

1) реформы, безусловно, отвечали главным направлениям развития ведущих мировых держав. Они значительно продвинули Россию по пути модернизации. Но политическое устройство страны не было совершенно. Россия по-прежнему оставалась самодержавной монархией. Общество не могло влиять на политику правительства;

2) реформы в большинстве своем носили характер компромисса. Были недовольны и радикалы, учинившие кровавый террор в обществе и устроившие настоящую охоту на царя-реформатора, и консерваторы, недовольные самим фактом каких-либо преобразований;

3) большинство историков полагает, что с середины 1860-х гг. в деятельности правительства начинают доминировать консервативно-охранительные тенденции, а реформаторский потенциал оказывается практически исчерпанным. Более объективной представляется точка зрения, согласно которой политику Александра II не следует однозначно подразделять на реформаторский и консервативный периоды, так как механизм ее формирования был достаточно сложным. Характер тех или иных преобразований, конкретные решения зависели от множества объективных и субъективных факторов: мнения ближайшего окружения императора, соотношения сил в стане «реформаторов» и «консерваторов», позиции революционного лагеря.

У рефераті розкрито такі поняття як: “середні віки” і “середньовічна культура”. Визначено роль релігії і церкви в середньовічному суспільстві. Охарактеризовано культуру середньовічного суспільства

Поняття “середні віки” і “середньовічна культура”. Термін “середні віки” виник в Італії у XIV-XVI ст. в колі істориків і літераторів, передових людей свого часу. Вони схилялися перед культурою Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, намагалися відродити її. “Середніми віками” вони назвали час між античністю і своєю епохою.

Надалі в науці закріпився розподіл історії на стародавню, середньовічну і нову. Середні віки в сучасній періодизації всесвітньої історії охоплюють час від краху Західної Римської імперії в V ст. н.е. до епохи Великих географічних відкриттів (рубіж XV-XVI ст.), причому повне панування саме середньовічного типу культури в Європі пов'язують не з усім періодом, а з V-XIII ст.

Потім в Італії зароджується перехідна культурна епоха - Відродження, яка охоплює кінець середньовіччя і початок Нового часу.

Оцінка середніх віків у науці змінювалася. Гуманісти епохи Відродження (які якраз ввели цей термін) і просвітники XVIII ст. (Дідро, Вольтер, Монтеск'є) називали їх “темними віками”, писали про глибокий занепад культури. На противагу їм романтики XIX ст. у наукових і, особливо, в художніх творах ідеалізували середньовіччя, були схильні бачити в ньому втілення вищої моралі.

Сучасні вчені переважно уникають крайнощів. Визнається, що в порівнянні з античністю виявилися загубленими багато досягнень культури, але в той же час у сферу культурного розвитку були залучені нові народи, зародилися національні культури.

Формування середньовічного типу культури на території колишньої Римської імперії відбувалося різними шляхами. Східна Римська імперія зберегла свою державність і єдність. Візантія протягом усього середньовіччя залишалася великою і впливовою державою, візантійська культура стала прямим продовженням античної. Але в 1453 р. після завоювання турками-османцями її історія уривається.

Соціально-економічний лад середньовіччя в Західній Європі схематично можна змалювати таким чином. На руїнах Західної Римської імперії виник ряд часом дуже великих (як, наприклад, імперія франків часів Карла Великого), але неміцних ранньофеодальних монархій. Основа економіки - сільське господарство. Спочатку всі землі належали королю. Він розподіляв їх між своїми васалами - феодалами (феод - назва наділу), які служили в його війську. Феодали, в свою чергу, наділяли землею селян, які виконували повинності (панщина, оброк).

Встановлювалися складні взаємовідносини між кріпосними селянами та панами, і всередині класу феодалів (принцип “васал мого васала - не мій васал”). Кожний феодал хотів розширити свої володіння, війни велися практично безперервно. У результаті королівська влада втрачала свої позиції, що вело до роздробленості.

Пригноблені селяни не припиняли боротьбу в різних формах - від втечі в міста до великих селянських воєн і повстань. Самостійні міські комуни стають опорою королівської влади. З'являється новий клас - міська буржуазія (слово утворене від французького - міський житель, громадянин). Виділяють такі основні періоди історії середніх віків:

раннє середньовіччя (кінець V ст. - середина XI ст.);

феодальна роздробленість (XI-XII ст.);

централізація держав під королівською владою (XIII-XV ст.).

Объяснение: