с украинском языком Нужно пересказать и изменить слова в тексте. У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім'я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко. Як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї поезії!
Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «В казематі», восьма дума у дев'ятому невольничому колі ув'язненого поета. Нібито все у цьому творі просто і ясно. Проте відчувається й щось причаєне, потаємне, нерозгадане.
У кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима. Він милується матір'ю, дочкою, яку ще треба «научати», дітьми, домашньою злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий, людяний обряд.
Кожне слово поезії пронизане силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Та бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть.
Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду-племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу. І саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка.
Поезія «Садок вишневий коло хати» — то стогін душі окраденого долею чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить цілковиту несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху.
Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка-захисника, чоловіка-оборонця.
Яким же разючим контрастом є нинішній стан українського чоловіцтва! Немає ладу в державі — суцільні незгоди в сім'ї. Немає законів, які надійно ту сім'ю захищали б. Виховний простір — передовсім телебачення — віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти?
А сім'ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Коли тут кого «научати»?

А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди.

281

289

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

dzorina2002

Українська мова

4,7(42 оценок)

Сенкан (синкан, синкант) — це вірш, що складається з п’яти рядків. Слово ”сенкан” походить від французького слова ”п’ять” і позначає вірш у п’ять рядків. Французькою це слово звучить як «cinquains», англійською – «cinquain», російською – «синквейн»..

Історичні відомості про сенкан

З великою мірою упрощення, сенкан можна охарактеризувати як особливу форму білого вірша. Це короткий поетичний твір, жанр в японському стилі, що складається з п’яти рядків і пишеться за визначеними правилами.

Винайдено сенкан в США на початку ХХ ст. Основоположницею жанру і творцем цієї поетичної форми є американська поетеса Аделаїда Крепсі (1878-1914), пошановувачка східної культури, словесник, викладач основ поетики. Книга «Сто віршів Стародавньої Японії» та знайомство з японськими жанрами хоку і танка надихнули її на створення власного оригінального поетичного стилю – стансу, який складався з п’яти рядків і містив 22 склади. Сенкани ввійшли до її збірника «Поезія» («Verse»), який був виданий в 1914 році вже після смерті поетеси, скоро став надзвичайно популярним у всьому світі та кілька разів перевидавався. Американське походження цієї форми під впливом японських мініатюр призвело до того, що іноді сенкан ще називають «американське хоку».