Блок ІІ «Повість минулих літ» про походження та звичаї східних слов’ян…Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були з роду слов’янського і назвалися полянами, а деревляни теж (пішли) від слов’ян і називалися деревлянами. Радимичі ж і в’ятичі (походять) од ляхів. Бо було в ляхів два брати — (один) Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на (ріці) Сожу, (од якого) й прозвалися радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися в’ятичі. І жили в мирі поляни, і деревляни, і сіверяни, і радимичі, і в’ятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі (й) тиверці сиділи по (другому) Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю і було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні…(Усі племена) мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивність до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили (її) ввечері; а на завтра приносили (для її родини) те, що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, (і) їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я (було) в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бувало в них, а ігрища межи селянами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, — із якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав — чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали (його). А після цього, зібравши кості, вкладали (їх) у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як (це) роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон…? Дайте відповідь на запитання. 1. З’ясуйте значення слів, які вам незрозумілі. 2. Обговоріть і визначте перелік головних думок, наведених у тексті. 3. Що повідомив автор джерела про походження слов’ян? 4. Яку інформацію про звичаї східних слов’ян можна отримати із джерела? 5. Наведіть факти з тексту, що свідчать про відображення у звичаях східних слов’ян язичницького світогляду.

164

278

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

Saint228

История

4,5(3 оценок)

Приборы для измерения времени: из древности до наших днейпрежде, чем появились такие тривиальные приборы, как часы наручные и настенные с простым и долговечным механизмом, человек осваивал «стихии», чтобы обуздать время.первым делом он призвал в солнце, изобретя солнечные часы. простейшие такие часики упоминаются в библии. сами же солнечные часы являются вариантом гномона – древнего и не вполне точного астрономического инструмента, служившего для определения высоты солнца и направления истинного меридиана.однако наступала ночь, и солнце пасовало. тогда человек задумался вновь и взял в союзники воду. в египте, вавилоне и древней греции успешно применялись часы-клепсидры, в которых промежуток времени отмерялся количеством по капле вытекавшей воды. в индии и китае (восточная мудрость! ) плавающий в воде сосуд не опустошался, а наоборот наполнялся водой через маленькое отверстие. точность часов была относительной, но до некоторых пор это устраивало человека.землю человек позвал на в виде песка, когда придумал песочные часы. песок, в отличие от воды, не испарялся и казался гораздо надежнее. моряки средневековья «ловили» время песчаными «сетями». но все это были лишь подступы к настоящей «ловушке для времени». шли века, колесные часы облюбовали башни крупных городов, а человек открыл для себя механизм маятника, «приручил» атом, научился «ловить» время. только вот пойманным приборами временем ему все равно не удается. так и живет он безучастным наблюдателем и свидетелем поступи этого чудного, непокорного «зверя».