Написати твір "краса української душі в народній пісні" обьем 1,5 -2 странички ​

Пісня є невід’ємною частиною духовного життя українського народу і не залишає наших співвітчизників ні в радості, ні в смутку, вона крок за кроком слідує за кожним українцем від перших днів життя до глибокої старості. Піснями українці ми тільки прикрашаємо народні обряди і відзначаємо свята, з піснею на вустах ми славимо свої військові і мирні перемоги:

«Як вдарили з семи гармат

Усереду вранці –

Накидали вороженьків

Повнісінькі шанці!».

Кожне своє переживання, кожне враження наші предки виливали в пісні. В українських лірницьких піснях здебільшого висловлювалися релігійні почування, в косарських та обжинкових піснях зображувалася тяжка праця селянина на власних полях («Ой любо та мило»); ще більш тяжка праця на панщині – у кріпацьких пісенних творах («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки українців за заробітками – у бурлацьких і чумацьких піснях («Зібралися всі бурлаки», «Їхав, їхав та чумак Макара»); туга за Батьківщиною і ріднею – у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); безнадійне або щасливе кохання, зрада, життя з нелюбом, суперництво, підступність і краса природи замальовувалися у родинно-побутових та ліричних піснях («Била мене мати», «А я в батька росла», «Цвіте терен, цвіте терен»).

Духовне життя наших співвітчизників знайшло своє відображення в українських народних піснях, які відзначаються розмаїттям яскравих епітетів, що досить часто повторюються, наприклад «бистра річка», «вірний кінь», «красна дівчина», «зелений явір», «червона калина», «чисте поле» тощо.

Про силу і красу українських народних пісень із захватом писало багато письменників, поетів і драматургів. У своїй трагікомедії «Мойсей» відомий український митець І. Франко писав:

«Задарма в пісні твоїй ллється туга

і сміх дзвінкий і жалощі кохання,

надій і втіхи світляная смуга?»

О. Дей про українські народні пісні висловився так: «Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев’януча окраса його духовної культури».

Найбільше залишків сивої давнини, що дійшли до нашого часу, серед українських народних пісень зберегли обрядові пісні:

«Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику

В полив’янім горщику!»

Велика кількість українських народних пісень присвячена святам і порам року. Це веснянки, щедрівки і колядки. В щедрівках і колядках наші співвітчизники звеличували гарного господаря та добробут його родини, їхні персонажі – завжди гарні , багаті, щедрі, здорові і привітні люди, у яких «повно на столі, радісно на серці». Вважається, що такі пісні накликають всілякі блага і щастя на подвір’я господаря, тому й співаються вони з чистими думками і від щирого серця.

Особливу цікавість серед обрядових народних пісень визивають купальські і русальні пісні, які супроводжувалися ворожіннями, танцями та іншими діями. Завдяки обрядовим пісням наші сучасники можуть пізнати світогляд наших пращурів ще з тих часів, у які люди поклонялися ще язичницьким богам – Ладі, Дажбогу, Перуну та іншим.

А ось із родинних народних пісень ми можемо дізнатися, яке місце у житті українців попередніх поколінь займали повсякденні турботи і родина:

«А чужа сторона

І без вітру шумить, —

Чужий батько, чужа мати

І не б’ють, то болить.

Історичні українські пісні розповідають про важливі події, які у різни часи переживали наші співвітчизники:

«Ой Морозе, Морозенку,

Ой да ти славний козаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче!»

Завдяки українським народним пісням можна побачити, наскільки глибоко наш народ відчував красу життя і оточуючої природи. Ці пісні криють у собі багатство щирих переживань і велику силу уяви, вони стали джерелом натхнення найвідоміших українських поетів, письменників, драматургів, художників та інших митців. Наприклад, О. Кобилянська свою найвідомішу повість «У неділю рано зілля копала» створила за мотивами не менш відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, на вечорниці». Цю ж пісню для створення свого роману у віршах «Маруся Чурай» використала Л. Костенко.

Але народні українські пісні не тільки надихали літераторів різних поколінь, переш за все, вони скрашували сірі будні наших співвітчизників, були для них розрадою у важкі хвилини, полегшували важку працю і поліпшували настрій. Треба сказати, що українці відомі як одна з найбільш співучих націй світу і мають надзвичайно велику скарбницю дум, переказів, легенд, казок і пісень, якими можна пишатися, як чудовими квітами. Багато цих народних творів дійшли до нас через довгі століття і зараз так само причаровують слухачів своєю неповторною глибиною душевних почуттів та

Объяснение:

мелашка:

1. “— коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий лаврін…”

2. “з-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку…”

3. ” до неї з води виглянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами…”

4. “дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. на чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк…”

5. “лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб…”

6. “дівчина засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця…”

7. “…блиснула на його карими очима…”

8. “він погнав воли й не міг одірвати очей од тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї…”

9. “мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень…”

10. “брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в’яне…”

11. “мелашка була дуже молода…”

12. “мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава…”

13. “мелашка розцвіла і стала повніша на виду. її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…”

маруся:

1. “вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем…”

2. “маруся кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. до неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину…”

3. “маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. до природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот…”

4. “вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. все на їй було чистеньке, неначе нове…”

5. “вона дуже церемонилась і була прохана. пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання…”

6. “кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. вона дуже любила чванитись і почала розказувать, як її шанували пани та попи…”

7. “вона стояла над душею в мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду…”

8. “кайдашиха була зовсім здорова й дурила свою невістку. вона була рада, що взяла в свою хату добру робітницю, і почала залежуватись…”

9. “вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин…”

10. “кайдашиха перестала звати мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти…”

11. “в мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. на словах, як на грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне…”

12. “кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала…”

13. “вона любила дітей…”

14. “кайдашиха ридала, бо почувала свою провину…”

15. ” в неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться…”

16. “по другий бік тину стояла баба кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…”