Культурні надбання арабської цивілізації доби Середньовіччя 10 речень

Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.

Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.

ТУКАЙ (Тукаев) Габдулла Мухаметгарифович (14 (26) апреля 1886, деревня Кушлауч Казанской губернии — 2 (15) апреля 1913, Казань), татарский поэт, публицист. Заложил основу национальной поэзии и создал ее классический стиль. Родился в семье приходского муллы. В четыре года остался круглым сиротой, воспитывался в чужих семьях. В 1895 переехал к тетке в Уральск, где продолжил образование в медресе «Мутыгия», изучал русский язык в классе при медресе.

Участвовал в создании рукописного журнала «Эль-гаср-эль-джадид» («Новый век»), в котором опубликовал свои первые ученические стихи и статьи, перевел басни И. А. Крылова. С 1905 печатал стихи, статьи и фельетоны на татарском языке в журналах, «Эль-гаср-эль-джадид», «Уклар» («Стрелы»), газете «Фикер» («Мысль») и др., работал наборщиком в типографии русской газеты «Уралец». В 1907 переехал в Казань, выпустил первые стихотворные сборники «Габдулла Тукаев тигырьлэре» («Стихотворения Габдуллы Тукаева», I и II части), печатался в газете «Аль-Ислах» («Реформа»). Получил признание татарской интеллигенции, сблизился с писателями-демократами. Совместно с Г. Камалом издавал первый татарский сатирический журнал «Яшен» («Молния», 1908-1909). В 1910-1913 публиковал свои произведения в журнале «Ялт-йолт» («Зарница»). В 1911-1912 совершил путешествие по России, посетив Поволжье, Башкирию, Казахстан, побывал в Петербурге.

Его стихотворения «Осенние ветры» (1911), «Гнет» (1911), «Дача» (1911), «Чего же не хватает сельскому люду?» (1912), «Надежды народа…» (1913) стали классическими образцами национальной гражданской и социальной лирики. Стал основоположником татарской реалистической литературной критики (статьи «Наши стихотворения» (1907), «Критика — нужная вещь» (1907), «Первое моё дело после пробуждения» (1913) и др.). В лекции «Народная литература» (1910) выступил как знаток устно-поэтического творчества. Памятники поэту установлены в Казани, в деревнях Кырлай и Кушлауч. Много переводил русскую классику: А. С. Пушкина, М. Ю. Лермонтова, А. Н. Майкова, А. К. Толстого, А. Н. Плещеева, Я. П. Полонского, А. В. Кольцова, И. С. Никитина. Создал ряд произведений для детей: «Шурале» (1907, на сюжет поэмы создан одноименный балет, музыка Ф. Яруллина), баллада «Водяная» (1908).ответ:

Объяснение: