Розкажіть про історію вивчення давньоруських билин

Объяснение:

БИЛИНА ЯК ЖАНР ДАВНЬОРУСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - БИЛИНИ І БАЛАДИ

І великими, і малими ділами можна заслужити милість Божу.

Володимир Мономах. «Повчання дітям»

Поетичне відображення історії Київської Русі в билинах. Понад десять століть тому в Києві, столиці Київської Русі, як і тепер, виблискували на сонці куполи церков і було чути малинові дзвони... Біля палацу князя Володимира збиралися гості з різних земель, купці й простий народ. Вулиці й площі наповнювалися людом, для якого гуслярі голосно співали пісні про перемогу княжої дружини над ворогами, героїчні діяння руських воїнів і мудре правління князя.

Ці пісні називали билинами (з давньорос. быль — те, що було), або старинами, чи старинками.

У билинах трапляються імена реальних історичних діячів. В образі билинного князя Володимира (Володимир Красне Сонечко) поєдналися риси київських князів Володимира Святославича (бл. 960-1015, за його правління в 988 р. відбулося хрещення Русі) і Володимира Мономаха (1053-1125, під час його правління відбулося зміцнення держави).

Зауважте

Билини передавали з вуст в уста, від покоління до покоління. Давно минули ті часи, а в билинах назавжди закарбувались історичні події, пов’‎язані із зміцненням Київської Русі, а також дух наших пращурів, які прагнули свободи, миру та світлого ідеалу.

У билинному епосі також діють реальні князі Вольга (Олег) Святославич, Добриня, Гліб, Всеслав Полоцький, бояри Ставр і Путята, купець Садко та ін. Згадуються половецькі хани Шарукан (Шарк-великан, Кудреван), його син Отрак і внук Кончак (Коньшак), хан Сугра, Тугоркан (Тугарин-Змій), татарські хани Батий і Калин-цар. Ці імена історичних діячів уможливили визначення хронологічних меж сюжетів билин — приблизно 975- 1240-і роки. У билинах ідеться про військові походи київських князів, їхню боротьбу з кочовими племенами, що загрожували Київській Русі (печеніги, половці, татари та ін.), а також про інші аспекти тогочасного буття — працю, торгівлю, мистецтво. Билини мали на меті укріпити дух народу, об’‎єднати людей різних соціальних станів довкола рідної держави.

Географія билин досить широка й конкретна. Київ, Чернігів, Новгород, Муром і південні краї — місце дії в багатьох билинах. Інколи в них згадуються «заморські землі» — Цар- град (або Візантій, Константинополь, нині Стамбул), Єрусалим. Однак, які б історичні події не були взяті за основу билин, які б реальні імена й місця не згадувалися, вони обов’‎язково переосмислювалися народними співцями, котрі давали легендарне трактування тому, що колись відбувалося в Київській Русі.

Характерні ознаки билин. Билини стали втіленням історичного минулого, народного духу, думок і прагнень людей Київської Русі. У билинах у казковій, напівфантастичній формі знайшли відтворення уявлення народу про добро і зло, війну і мир, ідеальних героїв, працю, державну владу, місце людини на землі. Не випадково персонажі билин, як і в казках, поділяються на позитивних і негативних. Позитивні герої (Ілля Муромець, Микула Селянинович, Альоша Попович, Добриня та ін.) відстоюють добро й справедливість. Вони не прагнуть воювати, але за необхідності беруть у руки меч і захищають руську землю. Негативні персонажі (Калин-цар, Соловей-Розбійник, Змій Горинич та ін.), навпаки, несуть зло: вони загрожують миру й спокою людей, заважають їхній вільній праці, а тому однозначно засуджуються билинними співцями.

Гарпастум - древнеримская игра с мячом. Вот что о ней рассказывает Поллукс: «Игроки разделяются на две команды. Мяч помещают на линию в центре площадки. На обоих краях площадки за спиной у игроков, каждый из которых стоит на отведенном ему месте, проводят еще по линии. За эти линии полагается занести мяч, причем совершить оный подвиг сподручно, лишь распихивая игроков соперничающей команды». Мяч нужно было провести между двумя стойками, причем для остановки противника дозволялись любые приемы. Важным правилом гарпастума было то, что блокировать разрешалось только игрока с мячом. Это ограничение привело к развитию сложных комбинаций пасов. Ноги в гарпастуме почти не использовались, поэтому можно говорить о его сходстве  с регби. Юлий Цезарь, который, предположительно, и сам играл в гарпастум, использовал эту игру для поддержания физической формы и боеготовности своих солдат.