Песня про Царя Ивана Васильевича, молодого оперечника и Удалого купца Калашникова. Краткий сюжет очень

Москва. Кремль. Уже белокаменный. Царская трапезная. За трапезой Иван IV Грозный. Позади, за спиной царя, стольники. Супротив — князья да бояре. По бокам — охрана, опричники.Царь Иван Васильевич в преотличнейшем настроении. Ну, чем не повод превратить будничную трапезу в маленький, для своих, праздник? Открывая пированьице «в удовольствие свое и веселие», Грозный повелевает стольникам нацедить для опричнины заморского, сладкого, из царевых запасов вина. Сам же зорко следит, как пьют его верные слуги, ведь винопитие — еще и испытание на лояльность. Однако и удалые бойцы не лыком шиты: пьют как положено, пьют — царя славят, вино сладкое по губам течет. Иван доволен, но вдруг замечает, что один из них, из опричников, к золотому ковшу с золотым вином не притрагивается. Узнав в нарушителе дворцового этикета своего любимца Кирибеевича, грозно отчитывает его: «Неприлично же тебе, Кирибеевич,/ Царской радостью гнушатися;/ А из роду ты ведь Скуратовых,/ И семьею ты вскормлен Малютиной!..»

Кирибеевич, лукавый и ловкий, как бес, разыгрывает перед царем, для него персонально, душещипа­тельную сцену. Потому, мол, не пью — в золоченом ковше не мочу усов, — что до страсти влюбился в красавицу, а она от меня, недостойного, как от нехристя, отворачивается, полосатою фатою закрывается. Узнав, что зазноба его выдвиженца всего лишь купеческая дочка, Иван Васильевич смеется: мол, возьми перстенек мой яхонтовый, прикупи ожерелье жемчужное и пошли дары драгоценные ты своей Алене Дмитриевне. Сладишь дело — на свадьбу зови, ну, а прежде свахе покланяйся…Перехитрил-таки Малютин выкормыш самого Ивана Четвертого! И не врал ему вроде бы, все, как есть, на духу рассказывал, только правду последнюю при себе оставил: не поведал про то, что красавица «В церкви Божией перевенчана,/ Перевенчана с молодым купцом/ По закону нашему христианскому».

Свахе покланяйся? Без свах обойдемся! Главное — царь на его стороне. Да и сам он недаром в опричнине, здесь законникам делать нечего! Гостиный двор. Шелковая лавка купца Калашникова. За прилавком — хозяин. Пересчитывает деньги, разглаживает товар. Дела у Степана Парамоновича идут успешно. А то, что сегодня баре богатые в его заведение не заглядывают, к деликатному товару не прицениваются, так ведь день на день не приходится. Но вот уж и вечер, зима, рано темнеет, гостиный двор давно опустел, пора и ему домой, к молодой жене, к милым деточкам. Хорош у Калашниковых дом — высок, ладен, под стать хозяину. Да уж ежели с утра не везет, так обязательно до ночи. Думал: деточки почивают, а они плачем плачут! Думал: жена ненаглядная его ужином на белой скатерти встретит, а её и дома-то нету! Сильно волнуется Степан Парамонович, спокойный он мужчина, выдержанный, а волнуется: снег, метель, мороз, темень — уж не случилось ли чего с Аленой Дмитриевной? Ох, случилось, случилось, и страшное! Опозорил её Кирибеевич! И не где-нибудь, посередь улицы, словно тать, как зверюга, набросился, целовал, миловал, уговаривал! На глазах у соседей разбойничал. Те смеялись и пальцем показывали: мол, что деется, ну и бесстыжие!

Поверив, хотя и не сразу, что жена говорит ему правду, Степан Парамонович решает не откладывать дело в долгий ящик, благо обстоятельства складываются удачно. Завтра на Москве-реке — кулачные бои, и по случаю праздника — при самом царе. А где царь, там и псарня опричная. Вот и выйдет он тогда на опричника. Будет насмерть биться — до последних сил. Не осилит, так, может, братушки,

Выбери то что щитаешь нужным, но тут все правильно

Маленький принц це маленький мешканець планети-астероїда В-612 зненацька з'являється перед льотчиком, що потерпів аварію в пустелі Сахари. Льотчик, страждаючи від спраги, приречений, можливо, на загибель, знаходить у Маленькому принці друга, що позбавив його від самотності. Малюк-принц надав льотчикові духовну підтримку. Протягом тижня, що знадобився, аби полагодити літак, він вселяв у льотчика віру в життя... В той час, як людина гинула від спраги, він повинен був відчути себе відірваним від світу, забутим людьми, однак він чув біля себе невгамовний голосок і, здавалося, навіть бачив Маленького принца. Чи було це в дійсності? Екзюпері не приховує, що його розповідь — казка. Але Маленький принц для Екзюпері, який одержав релігійне виховання, — не ангел, що спустився на землю. Він втілює в собі вічно живу частку людської душ і, будучи наче зразком, що дозволяє оцінити найбільш людське в людині. "Звичайно, льотчик залишався один", — скажемо ми, міркуючи реалістично. Але й залишившись одною, людина не самотня, хоча нас хочуть переконати в цьому багато письменників-песимістів. У письменника Екзюпері людина у глибинах своєї істоти знаходить сили протистояти смерті, він не капітулює (ця ж думка висловлена Елюаром у вірші "Повідомлення"),

Маленький принц уособлює в казці ті людські якості, які складають сенс і зміст людського життя. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працьовитий, постійний у своїх прихильностях, позбавлений будь-яких агресивних або жадібних прагнень. З розповідей Малюка ми дізнаємося про його маленьку планету і про його мандрівки із птахами по інших світах. На різних планетах Малюк бачив багатьох людей, що присвятили своє життя нерозумним цілям. Це король, що "править" світом, ніким не управляючи, честолюбець, зачарований своїм марнославством, гіркий п'яниця, "ділова людина", зайнята безглуздим підрахунком зірок.

На Землі, куди потрапив Малюк, таких людей було дуже багато (сто одинадцять королів!). Життя дорослих людей взагалі здається Малюку нерозумним. Адже покликання людини — лише в безкорисливій любові до тих, кому ти потрібний. Так, Малюк любить вирощену ним квітку троянди. Він навчився приручати звірів. Цьому навчив його Лис, що, виявляється, хотів, щоб його приручили. Малюк легко заводить друзів, чесно виконує обов'язки, покладені на людину життям. Життя дане людині, щоб прожити його з іншими людьми, прожити недаремно — така мораль казки "Маленький принц".

У фіналі казки з'являється мотив смерті. До цієї теми, до якої часто й по-різному звертаються сучасні закордонні письменники, поети, драматурги, Екзюпері підійшов по-своєму. Смерть неминуча, — міркує Маленький принц. Але чи можна вважати, що смерть позбавляє людське життя сенсу? Маленький принц так не думає. Він змушує людину примиритися з неминучістю смерті й запевняє льотчика, що інакше йому, Малюку, ніяк не повернутися на свою планету.

Хоча тут, у казці, знову з'являється релігійний мотив, безсмертя душі, про яке говорить Екзюпері, трактується не в релігійному контексті. Екзюпері протиставляє своє ставлення до життя й смерті песимістичній й нігілістичній філософії, що позбавляє сенсу людське життя.