Скільки штатів було утворено на Атлантичному побережжі англійцями до початку XVIII ст.?

У XVII-XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Аме­рики було засновано перші 13 англійських колоній. Королівські грамоти надавали їм певну автономію у внутрішніх справах. Ще більше значення мали фундаментальні угоди, що укладалися са­мими колоністами.

Залежно від того, кому належало верховенство влади, колонії в середині XVIII ст. поділялися на три групи: коронні, які перебу­вали під управлінням королівських чиновників (південні); приват­новласницькі, що вважалися власністю окремих осіб (Пенсільва­нія, Делавер, Меріленд); колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд).

Очолювали колонії губернатори, які призначалися королем або власниками колоній чи обиралися всім населенням. У всіх коло­ніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накладати вето на прийняті ними законопроекти. Через високий майновий ценз виборчими правами користувалися від 2 до 10% населення.

У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарсь­кому виробництві посідало вільне середнє і дрібне фермерство. У південних - велике плантаційне сільське господарство ґрунту­валося на праці і білих, і рабів. До речі, перших негрів було заве­зено до Північної Америки з Африки на початку XVII ст., а до кінця XVIII ст. праця негрів заступила працю закабалених білих. У південних і центральних колоніях велике землеволодіння регу­лювалося нормами феодального права про майорат, невідчужуваність маєтку тощо. Проте феодалізм, як економічна система, не прижився в англійських колоніях. Не останню роль у цьому віді­грала наявність вільних земель, що дозволяло незаможним колоні­стам іти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів - індіанців.

Натхненні ідеалами «природного права», переселенці, опинив­шись в ізоляції від іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Вже на кораблі «Травнева квітка», яким відпливли емігранти до Америки (1620 р.), було укладено угоду про об'єднання колоністів у єдину громаду, спільно вироблялися закони. Так діяли колоністи і згодом. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх хартіями. Так виникали колонії.

На республіканській за духом Півночі набули широкого розвит­ку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковній парафії. Уповноважені від міст і селищ складали щось на взірець парламенту колоній, який обирав губернатора.

На Півдні (наприклад, у найстарішій з колоній - Віргінії) пану­вали монархічні переконання. Губернатор тут призначався коро­лем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква.

Ідея об'єднання колоній у федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Потреба об'єднання зумовлювалася спільністю інтересів колоній у галузі торгівлі. Перший проект федерації розробив видатний американський вче­ний і політичний діяч Бенджамін Франклін у 1748 р. Але уряд Анг­лії відхилив його: він волів бачити колонії розрізненими, щоб лег­ше їх було експлуатувати. Колоністи мусили терпіти всілякі еко­номічні утиски.

Незадоволення переросло у відкриту опозицію, коли Англія поклала на американські колонії тягар довільних податків і побо­рів. Особливо яскравим протестом було «Бостонське чаювання». Англія встановила податок на чай, що ввозився до колоній. 16 грудня 1773 р. у Бостонському порту обурені колоністи вики­нули в море весь чай з корабля, який прибув з метрополії. За це Англія закрила порт і позбавила бостонців права мати свої орга­ни самоврядування.

Навесні 1775 р. колоністи розпочали військові дії проти Англії. Вони спромоглися створити армію, знайти талановитого коман­дувача Джорджа Вашингтона, зібрати кошти для ведення війни. Решту зробили бажання перемогти і повна нездатність англійсько­го уряду правильно оцінити ситуацію.

Війна колоній проти Англії мала революційний, визвольний характер. За своїми цілями і результатами, за рушійними силами війна за незалежність була своєрідною буржуазною революцією: вона ліквідувала пережитки феодалізму, насаджені у свій час Анг­лією, напівфеодальні форми землеволодіння, зокрема спадкову оренду, майорат тощо.

Головними елементами революційної армії були фермери, ре­місники, робітники. Керівництво революцією перебувало в руках купців і фабрикантів Півночі та плантаторів Півдня, чиї економіч­ні інтереси збігалися.

ответ:детстве оказался сиротой, отмечен факт, что он под именем «Сабалақ» в 10 верстах от Ташкента в местности Каракамыс в 1725 году пас верблюдов Толе бия. Абилмансур стал известен в народе в двадцать лет, когда войдя в ополчение, организованное Абильмамбетом (потомком Есим хана и Жангир хана), объединившим все три жуза на борьбу с джунгарами, под воинственный клич «Абылай» он в единоборстве победил джунгарского батыра Шарыша. После победоносного сражения Абильмамбет подзывает к себе Абилмансура: «Кто ты такой, и что за клич у тебя Абылай?» Абилмансур: «Я - внук Абылая и в качестве клича (урана) взывал к его духу. Тогда Абильмамбет растроганно обнял его и обратился к народу со следующими словами: «Когда-то я слышал, что от Бакы Уали остался единственный сын, так вот он перед нами, если вы одобрите, то ему пристало быть великим ханом». После одобрения со стороны 90 лучших представителей трех жузов Абилмансур был избран великим ханом. Но хотя Абильмамбет собственноручно передал ханство в руки Абылая, по-настоящему с соблюдением формальной процедуры поднятия на белой кошме он садится на трон в 25 лет. Ситуацию красочно описывал Бухар жырау: «В двадцать лет взвился ты храбрым соколом, высоко и гордо поднялась твоя звезда. Удача, успех сопутствовали твоим деяниям. В 25 лет птица счастья села тебе на голову, посадив тебя на трон».

Объяснение: