Скласти і записати власну версію закінчення повісті"Сіроманець"

Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.

Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.

Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.

---------------------------------------------------------------------

Вірність Сіроманця особливо вразила Галю. Адже, дотепер вона, мабуть, мало уваги приділяла братам нашим меншим. Допомагати тваринам, лікувати їх – це стало мрією дівчини. Події з другом схвилювали й Сашка. Оберігати лісових мешканців від дядьків, похожих на Чепіжного, є справою дуже відповідальною і потрібною.

А Сіроманця батьки Сашка поселили в й буді біля сараю. Навіть сусід допомагав майструвати житло для вовка. Батьки хлопця звикли до нового мешканця свого двору. Згодом, бачачи лагідний норов вовка, його перестали боятись односельці.

Тільки Чепіжний недобре поглядав у сторону Сіроманця. Продовжував ставити підступні пастки на тварин. Але одного дня прийшла тривожна звістка: в лісі дядько впав у одну із своїх ям. Односельці дружно прийшли на до Усі співчували, проте багато з них бажали, щоб нещастя стало наукою для дядька Чепіжного.

Після закінчення школи пройшло декілька років. Мрії друзів здійснилися. Вони повернулися в рідне село. Галина Михайлівна працює тут ветеринаром. Вона лікує хворих тварин, дає мудрі поради односельцям. Прикра пригода, що трапилася колись, вплинула на дядька Чепіжного. Він перестав полювати на безпорадних лісових мешканців. Олександр Олександрович став лісником. Тепер він часто обходить своє лісове господарство. А супроводжує його вірний Сіроманець …

---------------------------------------------------------------------

Сіроманець знову повернувся. Радості Сашка не було меж. Батьки пішли назустріч синові: поселили старого вовка на своєму подвір'ї. Сашко натомість почав більше зусиль приділяти навчанню. Адже тепер він уже точно знав, що хоче бути ветеринаром, так як Галя. Дівчина теж добре вчилися, завжди допомагала Сашкові. Вони разом підуть по стопах її батька – шанованого ветеринара в селі.

Пройшло небагато років. У рідне село повернувся не Сашко, а Олександр Олександрович. Він залюбки допомагав односельцям: лікував їхніх тварин, давав корисні поради. Тільки зі сумом дивився на Сіроманця. Вовк уже зовсім осліп. Його зусилля не могли до другові, тут була необхідна до досвідченіших спеціалістів.

І ось вдруге, як багато років тому, але вже дорослий Сашко зі Сіроманцем стояли перед великим лікувальним закладом. Їм відкрила свої двері відома ветеринарна клініка столиці. Тут разом зі знаменитими ветеринарами працює його однокласниця Галя. Вона теж не забула про Сіроманця, тому зголосилась йому до Операція пройшла успішно. Зрячий вовк став цікавим, швидким. Тварина перестала бути безпорадна, у ній почала гатись особлива життєдайна сила та прагнення до волі. Вовк усе частіше ночами дивився в сторону лісу, хотів би зустріти своїх лісових побратимів.

Сашкові зовсім не хотілося прощатися з другом, але він розумів та розділяв його наміри.

І коли в тиху нічну пору десь далеко з глухого лісу чути виття вовка, Сашко знає, що то щасливий вірний друг Сіроманець насолоджується вільним життям і сповіщає йому про це.

Объяснение:

ответ:

незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика дж. байрона наклала відбиток на його творчість. він належав до аристократичної, але збіднілої родини. у десятирічному віці після смерті діда байрон успадкував титул лорда. ще студентом кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "паломництво чайльда-гарольда". байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в італії, долучився до лав грецьких повстанців.

поеми байрона побудовані як лірична сповідь героя, який втілює риси непересічної особистості і є носієм вірувань та ідей своєї хворої доби. ці поеми-сповіді є найвищим творчим досягненням ійського поета-романтика. саме романтикою овіяний образ українського гетьмана мазепи. байрон, як свідчить поема "мазепа", цікавився історією україни і, на відміну від російських письменників, симпатизував мазепі.

після поразки шведів під полтавою король карл xii зупинився перепочити в лісі. він ліг під деревом, тамуючи біль від ран. до нього приєднався гетьман мазепа, але король помітив, що перш ніж лягти відпочити, козацький гетьман:

ійняв свого коня

за шию, наче той рідня,

і не зважаючи на втому,

підкинув листя вороному,

обер на спині вогкий" пил,

звільнив з оброті і

короля вразило таке трепетне ставлення до тварини, і він попросив гетьмана розповісти, за що той так шанує свого коня. козацький гетьман відповів, що не добром поминає "ту школу, де навчивсь їзди". це заінтригувало короля, і мазепа задовольнив його цікавість розповіддю про службу пажем за юних літ при дворі короля яна-казиміра. юний і вродливий мазепа закохався у молоду дружину ясновельможного пана:

ми зустрічались в таїні.

той день у схованці мені,

коли темніла неба синь,

був нагородою терпінь.

коли старий граф спіймав коханців на гарячому, він вигадав для зухвалого жорстоке покарання. його до графського замку, вивели на подвір'я дикого не об'їждженого коня, і міцно прив'язали мотузками до спини коня молодого мазепу:

йому на спину завдали,

ріжучі в'яжучи вузли,

жахнули скакуна — і враз

на волю випустили

мазепа-паж услід почув дикий регіт, свист і сміх. цього приниження він не зміг ні забути, ні пробачити своїм кривдникам. за кілька років мазепа не залишив каменя на камені від осоружного графського палацу.

байрон — справжній майстер сповіді. розповідь мазепи про свої поневіряння звучить цікаво й інтригуюче. її підсилюють художні засоби, яскраві епітети, метафори, порівняння. прив'язаний до скакуна мазепа мчав степами вдень і вночі. рани під мотузками кровоточили, а будь-яка спроба послабити пута чи заговорити до коня ще більше лякали тварину. нарешті кінь знесилився:

у нестримному бігу,

замилений, свою снагу

він загубив. пристав, ослаб —

його й дитина повела

(переклад о. веретенченка)

загнаний кінь упав мертвий. бідолашний вершник не міг вивільнитися з мотузок, "і вкупі вмираючий лежав на трупі! " над ним кружляв ворон, готовий виклювати очі, мазепу марення. він втратив свідомість. на щастя, приреченого на смерть вершника знайшли козаки і віднесли його до найближчого помешкання.

отака романтична сповідь мазепи. виявляється, байрон добре знав деякі історичні події, пов'язані з україною, цікаво змалював і українські степи, і козаків, і степових скакунів. своєю романтичною розповіддю про міфічний епізод з юності мазепи показав гарячу вдачу, мужність і нескореність героя поеми. хіба що байрон перебільшив, стверджуючи, що за мить з коханою жінкою мазепа " віддав би україну". як показало справжнє життя мазепи, такого питання для гетьмана ніколи не існувало. а все-таки приємно прочитати про україну в одному з творів письменника світового масштабу.