Що таке повість? Назвіть жанрові особливості повісті. Наведіть приклади повістей.

106

373

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

sdoleg2011

Українська мова

4,5(62 оценок)

Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.

Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об'єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману повість не має напруженого та завершеного сюжетного вузла, в ній часто відсутня єдність наскрізної дії, а тому типова форма повісті — це скоріше твори біографічного характеру, різні художні хроніки. Суттєвою відміною жанру повісті є її потенційна ліричність: Із всіх прозаїчних жанрів повість найближча до лірики. Цей жанр пов'язаний з роздумами, інколи цілком відкритими, прямими, авторськими.

У сучасному розумінні повість існує з першої половини XIX століття („Маруся”, „Сердешна Оксана” Г. Квітки-Основ'яненка). Подальша жанрова еволюція повісті пов'язана з творчістю Марка Вовчка („Інститутка”), Т. Шевченка („Художник”, „Музикант”). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький („Микола Джеря”), Б. Грінченко („Серед темної ночі”, „Під тихими вербами”), І. Франко („Захар Беркут”), М. Коцюбинський („Fata morgana”), О. Кобилянська („Земля”). У літературі 20—30-х років XX століття провідне місце посідали повісті М. Хвильового („Санаторійна зона”), В. Підмогильного („Третя революція”), П. Панча („Голубі ешелони”).

oxanabondarenkozv5l4

Українська мова

4,5(9 оценок)

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. а її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. усіх членів сім’ї завжди об’єднував живильний родинний вогник. від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. і до сьогодні зберігаються ці родинні традиції. сім’я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей один одному, любити одне одного. зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам’яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім’ю, про родинні традиції. про це так гарно написав андрій малишко: та де б не ходив я в далекій дорозі,в чужім чи у ріднім краю,я згадую вогник у тихій тривозіі рідну хатину свою.бо дивляться в далеч засмучені очі,хоч тінь там моя промайне.бо світиться вогник у темнії ночі,мов кличе додому мене! щоб велося од хліба до хліба. початок жнив — зажинки — в усі часи були подією урочистою. ряд магічних дій та обрядів, які при цьому виконувалися, мали забезпечити успіх у роботі, зібрати урожай без втрат. зажинки починали у легкий день — вівторок, п’ятницю. колоски, скошені першими, клали навхрест. коли йшли додому, збирали їх і робили квітку або хрест, який на спаса освячували в церкві. зерно берегли для засіву під наступний урожай. відвар із цих колосків вважався цілющим при гоєнні ран від порізів. жнива в давнину проводилися толокою, тобто кілька сімей об’єднувались, щоб спільно по черзі обробити свої поля. цікаво відбувалися зажинки у нас на слобожанщині. спочатку стелили на полі скатертину, клали хлібину — щоб велося од хліба до хліба. а тоді вже починали жати. закінчувалася толока обідом у господаря, жниварськими піснями, в яких господарю дякували за шанобливе ставлення до працівників, щедрий обід і бажали щастя, благополуччя.