ПРИДУМАЙТЕ І ЗАПИШІТЬ ВЛАСНУ КІНЦІВКУ ДО ТВОРУ "СІРОМАНЕЦЬ"

Объяснение:

 Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.

 Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.

   Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.

---------------------------------------------------------------------

    Вірність Сіроманця особливо вразила Галю. Адже, дотепер вона, мабуть, мало уваги приділяла братам нашим меншим. Допомагати тваринам, лікувати їх – це стало мрією дівчини. Події з другом схвилювали й Сашка. Оберігати лісових мешканців від дядьків, похожих на Чепіжного, є справою дуже відповідальною і потрібною.

    А Сіроманця батьки Сашка поселили в й  буді  біля сараю. Навіть сусід допомагав майструвати житло для вовка. Батьки хлопця звикли до нового мешканця свого двору. Згодом, бачачи лагідний норов вовка, його перестали боятись односельці.  

   Тільки Чепіжний недобре поглядав у сторону Сіроманця. Продовжував ставити підступні пастки на тварин. Але одного дня прийшла тривожна звістка: в лісі дядько впав у одну із своїх ям. Односельці дружно прийшли на до Усі співчували, проте багато з них бажали, щоб  нещастя стало наукою для дядька Чепіжного.  

   Після закінчення школи пройшло декілька років. Мрії друзів здійснилися. Вони повернулися в рідне село. Галина Михайлівна працює тут ветеринаром. Вона лікує хворих тварин, дає мудрі поради односельцям. Прикра пригода, що трапилася колись, вплинула на дядька Чепіжного. Він перестав полювати на безпорадних лісових мешканців. Олександр Олександрович став лісником. Тепер він часто обходить своє лісове  господарство. А супроводжує його вірний Сір

  Сіроманець знову повернувся. Радості Сашка не було меж. Батьки пішли назустріч синові: поселили старого вовка на своєму подвір'ї. Сашко натомість почав більше зусиль приділяти  навчанню. Адже тепер він уже точно знав, що хоче бути ветеринаром, так як Галя. Дівчина теж добре вчилися, завжди допомагала Сашкові. Вони разом підуть по стопах її батька – шанованого ветеринара в селі.

 Пройшло небагато років. У рідне село повернувся не Сашко, а Олександр Олександрович. Він залюбки допомагав односельцям: лікував їхніх тварин, давав корисні поради. Тільки зі сумом дивився на Сіроманця.  Вовк уже зовсім осліп. Його зусилля не могли до другові, тут була необхідна до досвідченіших спеціалістів.

 І ось вдруге, як багато років тому, але вже дорослий Сашко зі Сіроманцем стояли перед великим лікувальним закладом. Їм відкрила свої двері відома ветеринарна клініка столиці. Тут разом зі знаменитими ветеринарами працює його однокласниця Галя. Вона теж не забула про Сіроманця, тому зголосилась йому до Операція пройшла успішно. Зрячий вовк став цікавим, швидким. Тварина перестала бути  безпорадна, у ній почала гатись особлива життєдайна сила та прагнення до волі. Вовк усе частіше ночами дивився в сторону лісу, хотів би зустріти своїх лісових побратимів.

  Сашкові зовсім не хотілося прощатися з другом, але він розумів та розділяв його наміри.  

  І коли в тиху нічну пору десь далеко з глухого лісу чути виття вовка, Сашко знає, що то  щасливий вірний друг Сіроманець насолоджується вільним

Відповідь:

Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим знаменитих п’єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні п’єси залишаються актуальними. І причина цьому – процес реформування економіки на ринковій основі.

От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси – це якоюсь мірою випробовування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючогопокоління.

На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях, і безперечний досвід у таємничому світі “тіньового бізнесу”, а простіше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого і “героїв нашого часу”?

Безумовно, це прагнення мати якомога більше грошей, одне слово, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени?

Гроші на першому плані в усіх

“крутіїв” (використовуючи сучасну лексику – в “олігархів”) і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивне значення, а саме заради грошей, великих грошей.

Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не у вдосконалення виробничих процесів, а у банки-схованки за кордоном, “на чорний день”. І з’являється інтерпретація: не “на чорний день”, а “щоб і моїм онукам вистачило”. Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше.

І якщо відкриття пам’ятника Котляревському для Пузиря було “без надобності”, то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, можна назвати мистецтвом. Але народу подобається, тож і течуть грошики в кишеню пузирів.

Хотілось би бачити сучасних бізнесменів, які б не говорили як Пузир, що “плював на все і знать не хотів людського поговору”. На жаль, позитивних прикладів сьогодні мало. Запитаймо молодих хлопців, які працюють “на фірмача”, чи багато з них влаштувалися на роботу за контрактом чи договором? Дуже мало таких.

Бо в умовах суцільного безробіття вони згодні на будь-який заробіток, на будь-яку роботу, навіть коли отримуватимуть за неї копійки.

І “фірмачі” цим користуються, бо договір буде зобов’язувати їх дотримуватися закону: тривалість робочого дня, оплата до через хворобу, відпустки тощо. Тож і маємо сучасного Пузиренка, який нехтує законом і готовий на все заради дешевої робочої сили, що принесе величезні прибутки. Але чого варте життя в безупинній гонитві за багатством та суперприбутками, коли над могилою такого Пузиренка не проллється жодна щира сльоза як за людиною?

Тож твір Карпенка-Карого “Хазяїн” залишатиметься ще довгий час актуальним для нашого суспільства: є над чим поміркувати, є з чого робити висновки.

Пояснення: