Эссе по сказке - были 《Кладовая Солнце 》​

Главные герои рассказа – брат и сестра, Настя и Митраша. Дети остались без родителей и стали детьми сиротами. Другие жители деревни не оставляли их без внимания и всячески старались им, кто чем мог, но дети научились жить самостоятельно и оказались довольно хозяйственными.

Этот рассказ повествует о их быте и об одном приключении – как они за клюквой ходили. Брат с сестрой решили набрать этой чудесной ягоды побольше. Вот и вспомнили они рассказ отца о месте, где ее видимо-невидимо. Но путь туда лежал через болото. Его можно было и обойти. Вот тут-то и произошла меж детьми ссора, в результате которой Настя пошла в обход, а брат ее пошел прямо по гибельной тропе и чуть было не увяз в болоте.

К счастью, все закончилось хорошо. Мальчика умная собака. К тому же, он сумел убить волка, которого долго жители деревни изловить не могли. За это он героем. А ягоды дети набрали. Этот рассказ не только о приключениях двух детей - сироток. Еще одним действующим лицом выступает в нем сама природа. А все происходящее в нем наталкивает на многие мысли.

Нам известно, что природа – наша кормилица. Не зря, рассказ назван так – «кладовая солнца». Изначально Пришвин хотел назвать это произведение " Друг человека", но это переменило бы весь акцент на собаку. "Кладовая солнца" это – те дары, что принимаем мы от природы и они безграничны. Нужно только уметь ими пользоваться. Этому и учит произведение.

Еще, под кладовой здесь понимается и само болото, где скапливается полезное для человека вещество – торф. Однако, все полезное может быть и опасным. Это и рассказывается автором.

Мальчик чуть не утонул в болоте. А над сестрой взяла верх жадность. Девочка, добравшись до ягодной полянки,палестинки - это тоже природная кладовая, даже забыла о брате. Она очень сильно увлеклась сбором клюквы.

Но все хорошо, когда в сказке всё хорошо заканчивается, дети получили большой жизненный урок из этого своего приключения. Они поняли, что действовать нужно сообща и тогда можно будет избежать много опасностей. А знания и доверие опыту людей - это то, что всегда

Відповідь:

Це був найстаріший вовк у світі, гроза місцевих лісів, який наводив жах на людей і тварин. Його прозвали Сіроманець, адже відомо, що це постійний епітет сірого вовка в народних казках.

Сіроманець упродовж тривалого часу був вожаком зграї, і йому корилися усі вов­ки. А тепер він зістарівся, осліп, заслаб, хоча залишився так само нескореним, як і раніше. Був у нього давній ворог серед людей — Чепіжний. Колись давно Сірома­нець украв у нього козу і з’їв її. Все-таки він звір хижий, йому їсти треба. А Чепіж­ний затаїв зло на вовка і понад усе бажав вбити Сіроманця. Він і ями копав на ньо­го по лісосмугах, і полював на нього. Хоча люди теж вчинили жорстоко з вовком, перебивши його зграю і вовченят. От і залишився Сіроманець самотнім на старість.

Жив у селі хлопчик Сашко, який полюбив Сіроманця, навіть не бачивши тва­рину. Ось саме він і став найкращим другом старого вовка. Він підгодовував вов­ка, розмовляв з ним, гладив по шиї. І той поводився мирно, відчуваючи доброту хлопця. Саме Сашко виручив Сіроманця з біди, коли той упав у яму. Упіймав таки його Чепіжний і кинув до кузні. Таємно, вночі, пробрався хлопець до куз­ні і перерізав брезентовий пояс, яким зв’язали вовкові лапи. А вранці Сіроманець утік від своїх переслідувачів.

Потім він ще довго і далеко біг, тікаючи від злих людей. Ледве не замерз у сні­гу, якби не льотчики, які знайшли і відігріли вовка. Там він знайшов ще одного друга — хлопчика Андрійка.

А Сашко сумував за сірим товаришем, увесь час думав про нього. Сіроманця теж тягло у рідні краї, і він вирішив повернутися. Сашко був дуже радий знову побачити друга. Хлопець навіть вирішив відвезти вовка до Одеси на операцію, але той злякався міського гамору і втік.

Сіроманець прийшов у Сашкове село. Прийшов помирати. Він вільно ходив селом, але люди були в полі, тому вбити його ніхто не зміг. Тоді вовк пішов у поле, ліг на спину і помер на рідній землі. В останньому своему маренні згадував Сіроманець свого маленького друга Сашка, і невпинно лунав в його вухах рід­ний голос: «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже кінець з тобою?..»

Такий трагічний кінець історії про дружбу хлопчика Сашка і Сіроманця. Ви­являється, що вовк, якого усі боялися, може бути добрим і вірним. Чому він добром відповідав на добро. Ця захоплююча і сумна історія змушує задумати­ся над тим, що між людиною і природою може існувати гармонія. Бо людина теж є витвором природи. Але вона сильніша, бо має зброю, яку часто використовує проти усього живого.

Пояснення: