Як склалася доля Римської імперії? ​

Римская империя была огромным даже по нынешним меркам государством со сложной системой управления и развитой инфраструктурой. Ее падение, точнее – ситуация, когда римские государственные институты и инфраструктура прекратили функционировать в западной части Римского мира и испытали серьезное потрясение в восточной, стало следствием множества причин. Среди первых необходимо назвать политический кризис: в Римской империи не было строго продуманной системы передачи власти. Эксперименты Диоклетиана по созданию императорской коллегии, основанной на меритократическом принципе, а также кровнородственный династизм Константина не прижились окончательно; в результате эти формы соседствовали с военными узурпациями, которые впервые стали рас явлением еще в III веке. Нагрузка на границе обостряла процессы, которые шли внутри самой империи, ухудшая ситуацию в экономике и социальной сфере. Великое переселение народов, вызванное в т.ч. и климатическими причинами, привело к тому, что целые народы стали сниматься с насиженных мест и искать счастья в новых землях, что не могло не отразиться на устоявшемся быте римских провинций – вначале пограничных, а затем и внутренних. Императорам было все более затруднительно курсировать от границы к границе, отбивая атаки и нападения. Внутри общества Римской империи тоже все было неблагополучно: римская аристократия находилась во фронде по отношению к императорам второй половины IV века; городское население требовало хлеба и зрелищ, что в свою очередь приводило к колоссальным расходам; земледельцы, задавленные тяжелыми условиями жизни и непредвиденными обстоятельствами (климат, набеги, слабеющая центральная власть, амбиции местной элиты), пытались перемещаться, что привело к постепенному их закрепощению и дальнейшему бегству с насиженных мест. Наконец, в V веке императорский трон на западе Римской империи стал предметом сложных политических игр между варварской верхушкой в армии, римской аристократии и Константинопольским двором. Сменявшиеся императоры не могли держать ситуацию под контролем и шли на союз с варварскими племенами, которые приобретали все больше и больше самостоятельности, заселяя территории Римской империи. В какой-то момент процесс принял необратимый характер, и Римская империя превратилась в номинальную условность.

украинский

Римська імперія була величезною навіть за нинішніми мірками державою зі складною системою управління і розвиненою інфраструктурою. Її падіння, точніше-ситуація, коли римські державні інститути та інфраструктура припинили функціонувати в західній частині римського світу і зазнали серйозного потрясіння в східній, стало наслідком безлічі причин. Серед перших необхідно назвати політичну кризу: в Римській імперії не було строго продуманої системи передачі влади. Експерименти Діоклетіана по створенню імператорської колегії, заснованої на меритократичному принципі, а також кровнородственний династизм Костянтина не прижилися остаточно; в результаті ці форми були сусідами з військовими узурпаціями, які вперше стали поширеним явищем ще в III столітті. Навантаження на кордоні загострювало процеси, які йшли всередині самої імперії, погіршуючи ситуацію в економіці та соціальній сфері. Велике переселення народів, викликане в т. ч. і кліматичними причинами, призвело до того, що цілі народи стали зніматися з насиджених місць і шукати щастя в нових землях, що не могло не відбитися на усталеному побуті римських провінцій – спочатку прикордонних, а потім і внутрішніх. Імператорам було все більш важко курсувати від кордону до кордону, відбиваючи атаки і напади. Усередині суспільства Римської імперії теж все було неблагополучно: римська аристократія перебувала у фронді по відношенню до імператорів другої половини IV століття; міське населення вимагало хліба і видовищ, що в свою чергу призводило до колосальних витрат; хлібороби, задавлені важкими умовами життя і непередбаченими обставинами (Клімат, набіги, слабшаюча центральна влада, амбіції місцевої еліти), намагалися переміщатися, що призвело до поступового їх закріпачення і сприяло подальшій втечі з насиджених місць. Нарешті, в V столітті імператорський трон на заході Римської імперії став предметом складних політичних ігор між варварською верхівкою в армії, римської аристократії і Константинопольським двором. Змінювалися імператори не могли тримати ситуацію під контролем і йшли на союз з варварськими племенами, які набували все більше і більше самостійності, заселяючи території Римської імперії. У якийсь момент процес прийняв незворотний характер, і Римська імперія перетворилася на номінальну умовність.

Монгольское завоевание оказало влияние и на общественные отношения в завоеванных землях. в скотоводческих регионах законсервировались раннефеодальные отношения. однако монголы заимствовали у тюркских народов систему – икту, вакуф, мильк и другие.  главным же последствием на первом этапе завоевания стало разделение родственных тюркских народов в рамках новых административных границ, что к разобщенности населения в этническом, хозяйственном, культурном плане.  к положительным последствиям можно отнести постепенное преобладание интеграционных процессов на втором этапе, введение централизованной власти.  значительная часть населения эмигрировала за пределы родины, спасаясь от чужеземцев. большой процент эмигрантов составили кипчаки, за пределами родины не затерявшиеся, сумевшие адаптироваться в новых, кардинально отличавшихся от степных условиях. к концу xiii века население каира достигло 1 миллиона человек, в основном за счет эмигрировавших тюрков, деятели культуры, науки из городов бежали в делийский султанат, ставший к середине xiii века одним из центров мусульманской культуры. именно они пришли к власти в египте, делийском султанате, заняли видные посты при правителях ирана, закавказья и так далее.  монгольское завоевание стало огромным потрясением для народов, населявших казахстан, однако это этап развития, который пережила наша земля на пути к созданию казахской государственности.