История: Хронологични межи средней истории Украины

yujejal

20.06.2021 10:39

История

Есть ответ 👍

Хронологични межи средней истории Украины

211

408

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

ruzannakokh

История

4,8(37 оценок)

ответ:Охоплює час від початку формування людської цивілізації на території України і до східнослов'янських племен у VII — IX ст. У стародавню добу Україну населяли різноманітні племена і народи. Вони залишили свій слід в історії населення країни. Кіммерійці, скіфи, сармати, греки, готи, гуни, авари та інші народи на різних етапах історичного розвитку впливали на життя та побут місцевого населення. Починаючи з епохи бронзи ( II — початок І тис. до н. є.), особливо в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, зароджується праслов'янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях. На межі нової ери формується культура давніх слов'ян — венедів, антів, склавинів. Існування антської політичної організації стало вершиною суспільно-політичного розвитку давніх слов'ян. У VII — IX ст. на українських землях проживали великі племінні об'єднання східних слов'ян, які і склали підґрунтя східнослов'янської державності.

2. Київсько-Галицький період

(друга половина IX — 40-ві рр. XIV ст.)

Це час утворення та існування Київської Русі, спадщину якої перебрала Га-лицько-Волинська держава. Найважливішими факторами, що визначили розвиток суспільства Русі-України в межах цього періоду, були запровадження християнства і встановлення династичних зв'язків із державами Західної Європи. У цей час формування і розвиток українського народу відбувались цілком окремо від інших східнослов'янських народів — російського і білоруського.

3. Литовсько-польська доба української історії

(40-ві pp . XIV cт . — 1648 p .)

Це період, коли українські землі входили до складу Литви та Польщі, відбувалася боротьба за Україну різних політичних сил. Українські землі відігравали роль пограниччя між Заходом і Сходом. В умовах Литовсь-ко-Руської держави відбувався процес національного відродження, водночас протягом XVI ст. визначається вирішальна роль польсько-католицького елемента. У цей же період виникає козацтво як свідчення постійного прагнення українців до свободи і як феномен національно-релігійної боротьби. На політичних і культурних процесах в Україні протягом XVI — першої половини XVII ст. посилилися західні впливи, вищим проявом чого стала Берестейська унія.

4. Українські землі в роки національної революції та Гетьманщини

(1648 р. — кінець XVIII ст.).

Основною віхою цього періоду були Українська національна революція XVII ст. і утворення козацько-гетьманської держави, відновлення політичного суверенітету українського народу. Основний зміст історичного процесу у XVIII ст. становить боротьба гетьманської держави з царською адміністрацією, яка зрештою завершилася ліквідацією гетьманської держави. Наприкінці XVIII ст. Річ Посполита зникає з політичної карти Європи, і українські землі опиняються у складі двох держав — Росії та Австрії.

5. Українські землі в роки російсько-австрійського панування та національного відродження

(кінець XVIII ст. — 1917 р.)

Цей період характеризується тим, що українські землі входили до складу Російської та Австрійської імперій. Було ліквідовано всі самобутні українські громадські та політичні інститути. Російський царизм переслідував і знищував українську мову і культуру. Водночас із кінця XVIII ст. розпочалося українське національне відродження, яке еволюціонувало від фольклорно-етнографічного до політичного етапу. Відбувався процес подальшого формування української нації. Економіка українських земель підпорядковувалася інтересам Росії та Австрії. Здійснені урядами цих держав реформи середини XIX — початку XX ст. зумовили еволюцію економіки українських земель в напрямі до ринку, але останні продовжували залишатися внутрішніми колоніями імперій.

Объяснение:

saaashaaa4656

История

4,4(36 оценок)

Власть последних королей из династии каролингов во франции ослабла. французское королевство состояло тогда из 14 крупных феодальных владений. многие феодалы имели более обширные земли, чем сам король. крупные феодалы — герцоги и графы — считали короля «первым среди равных» и не всегда подчинялись его приказам. королю принадлежало владение на северо-востоке страны с париж на реке сене и орлеан на реке луаре. но король не был полным хозяином даже в собственном владении. на его землях возвышались крепости непокорных вассалов. король не имел власти над всей страной. он не издавал общих для страны законов, не мог собирать налоги с ее населения и жил со своим двором за счет доходов от собственных имений. у короля не было ни постоянного войска, ни оплачиваемых чиновников, а его военные силы состояли из отрядов вассалов, получавших феоды в его владении. в противовес каролингам в то время выдвинулись богатые и влиятельные графы парижские. в конце x века крупные феодалы франции избрали королем графа парижского — гуго капета.