Как связана церковная реформа патриарха Никона и Анна Кашинская?

Как связана церковная реформа патриарха Никона и Анна Кашинская?

Объяснение:

15 октября 2018 года, в день памяти святой благоверной великой княгини Анны Кашинской, Церковь отмечала шестьсот пятьдесят лет её преставления. В этот день большая группа прихожан нашего храма со священником Алексием Харламовым и протодиаконом Николаем Пянзиным во главе совершила паломническую поездку в Кашин.  

Святая Анна родилась в 1279 году в семье Ростовского князя Димитрия Борисовича и в Крещении была наречена в честь праведной Анны, матери Пресвятой Богородицы. В 1294 году благоверная княжна вышла замуж за князя Михаила Тверского. Вскоре начались испытания и скорби, которых на долю святой Анны выпало немало. Уже в год свадьбы умирает её отец. В 1296 году в страшном пожаре сгорает великокняжеский терем со всем имуществом. Вскоре после этого сильно заболел молодой князь. Первенец святой Анны – дочь Феодора умерла во младенчестве. В 1317 году началась политическая борьба Михаила Тверского и московского князя Юрия. В результате интриг Юрия князя Михаила Тверского вызвали в Орду, где он принял мученическую кончину, отказавшись поклоняться идолам. Впоследствии великий князь Михаил был канонизирован Церковью в лике святых благоверных. В 1325 году старший сын Анны – Димитрий Грозные Очи, встретив в Орде князя Юрия Московского – виновника смерти отца – убивает его. Ордынский хан за это казнит Димитрия. Год спустя жители Твери подняли восстание против ордынских послов во главе с двоюродным братом хана Узбека. Восставшие убили всех захватчиков, из-за чего ордынцы совершили на тверскую землю опустошительный набег. В 1339 году в Орде зверски убили второго сына Анны – Александра и его сына Феодора (внука Анны). Испытания не сломили духа тверской княгини. Она творит дела милосердия, а после гибели сына и внука принимает монашеский постриг с именем Евфросиния (по другой версии – София). Незадолго до своей кончины святая княгиня переехала в Кашин, один из старейших городов тверской земли, первое упоминание которого в летописи датируется 1238 годом, в специально выстроенный для неё Успенский монастырь и принимает схиму со своим прежним именем Анна. Господь открыл святой Анне день кончины, которая и произошла 2 (по новому стилю 15) октября 1368 года.   С 1611 года при гробе святой Анны начинают происходит многочисленные чудеса. В 1649 году состоялось обретение честных мощей святой великой княгини, а в 1650 году и её общецерковное в лике святых благоверных.   В 1677 году произошла отмена почитания святой Анны, для Русской Церкви случай уникальный. Причиной этого прискорбного события стало то, что при открытии мощей благоверной великой княгини персты у неё были сложены двоеперстно, что и изображалось впоследствии многократно на её иконах, а после церковной реформы Патриарха Никона старый обряд и двоеперстное перстосложение были осуждены и запрещены как еретические. В силу этого, святая стала чрезвычайно популярна среди раскольников, и в её дальнейшем почитании сторонники нового обряда видели пропаганду старообрядчества. (Постепенно позиция в отношении старого обряда в Русской Церкви смягчалась. Поместный Собор Русской Православной Церкви 1971 года окончательно отменил все прещения и клятвы на старый обряд. Таким образом, Русская Церковь и старый, и новый обряд считает равно Ныне в ряде храмов Русской Православной Церкви службы идут по старому обряду и такие приходы традиционно называются единоверческими).   После официального прекращения почитания мощи святой Анны были спрятаны, но в церковном народе любовь к ней не оскудевала. Помимо частных молитв постепенно на приходах Кашина стали служить молебны святой Анне Кашинской. Народное почитание ещё более усилилось после Отечественной войны 1812 года, когда, по общему мнению, именно заступничество святой Анны тому, что иноземные захватчики до города так и не дошли. С этим обстоятельством связано и то, что святая Анна в Русской Церкви почитается и как святая благоверная великая княгиня, и как преподобная. Дело в том, что местное духовенство после Отечественной войны 1812 года обратилось в Святейший Правительствующий Синод с уточнить, как святой Анне проводить церковные службы. И Синод, не восстанавливая официальную канонизацию, разрешил святой Анне совершать службы как преподобной. Во время правления святого императора-страстотерпца Николая Второго почитание святой Анны было окончательно восстановлено. Второе подвижницы произошло 12 июня 1909 года. На торжествах по случаю восстановления почитания святой Анны Кашинской в городе присутствовала святая великая княгиня Елизавета Феодоровна.  

Відповідь:1. Загальні закономірності виникнення давньосхідних цивілізацій

Однією із загальних закономірностей історичного процесу є нерівномірність його розвитку як у часі, так і в просторі. В історії людства на певних етапах окремі народи ставали носіями суспільного прогресу. До того ж на ранніх стадіях, коли людина ще сильно залежала від природи, дуже важливим був географічний чинник.

В кінці IV – III тисячолітті до н. е. творцями перших цивілізацій на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Гангу, Янцзи і Хуанхе. Вирішальну роль у цьому відіграла наявність наносних родючих земель, які утворювалися завдяки періодичним розливам рік. В такій місцевості індивідуальна обробка землі неможлива. Разом з тим об'єднання зусиль селянських общин, накопичення за часом розливу рік, іригаційні роботи забезпечували дуже багаті врожаї. Навіть кам'яні, дерев'яні або мідні знаряддя дозволяли вести тут велико-обсягові земляні роботи і одержувати значний додатковий продукт.

Отже, створювалися умови для майнового розшарування і виникнення держави. Склався особливий тип держави – східна деспотія. Її особливості зумовлені саме необхідністю створювати і підтримувати іригаційну систему: жорстка централізація влади, повне всевладдя і навіть обожнювання правителя, існування бюрократичного апарату, застосування рабської праці, але при цьому – збереження сільської общини.

Ці загальні риси мали конкретні своєрідні прояви в різних країнах Стародавнього Сходу.2. Основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії

Історія відкриття. Месопотамією (українською – Межиріччя або Дворіччя) називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія – історична область, де згідно з сучасними уявленнями раніше від усіх на планеті складається державність.

Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв – мешканців Вавилона, про столицю Ассірії – Ніневію – "велику блудницю", про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Він захоплювався стінами Вавилона – такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу "висячі сади Семіраміди". Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. У XIX ст. відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя.Держави Стародавньої Месопотамії. Особливість найдавнішої політичної історії Месопотамії полягає в тому, що тут існувала не одна, а декілька держав, які почергово домагалися переваги в регіоні. У кінці IV – на початку III тисячоліття до н. е. на півдні Дворіччя виникли міста–держави Ур, Урук, Лагаш, об'єднані істориками збірною назвою Шумер (на ім'я народу, що жив там). Дещо пізніше сформувалося і почало завоювання царство Аккад. У III тисячолітті до н. е. велика частина Месопотамії потрапляє під владу Вавілонського царства. Потім, з XVI ст. до н. е., посилюється міць Ассірії (її столиця – місто Ніневія). Після нового недовгого піднесення Вавилона в VI ст. до н. е. Межиріччя було завойоване північним сусідом – Персією (Іраном).

Культура цих держав мала певні відмінності, але чітко простежується її спадкоємність, спільні риси. Месопотамію часто називають колискою людської цивілізації. Багато що з того, що становить сучасну культуру і оточує нас в повсякденному житті, виникло саме там.

Будівництво й архітектура. У Месопотамії дуже рано (за останніми даними, раніше, ніж у Єгипті) починають будувати іригаційні споруди. Іригація мала планомірний, великомасштабний характер. Повені Євфрату бувають дуже сильними, але нечастими. Тому копалися величезні котловани, які заповнювалися водою під час повені – так створювався запас води на час посухи. Геродот описав судноплавний канал, проритий між Тигром і Євфратом.

Накопичений досвід став використовуватися в будівництві. У кінці IV тисячоліття до н. е. шумери вже будують міста. В них складаються і перші державні структури. Виникає монументальна архітектура. Під час розкопок була знайдена статуя жерця, правителя шумерського міста Лагаша на ім'я Гудеа, який жив у XXI ст. до н. е. Він зображений з планом майбутнього храму в руках. Це – свідчення одночасно високої будівельної техніки і значущості, яку правителі надавали будівельним роботам. Монументальне будівництво, як і іригація, – яскравий приклад перемоги людини над несприятливими природними умовами. Справа в тому, що в Месопотамії немає готових будівельних матеріалів – каменю, дерева. Всі гігантські споруди зводилися з глиняної цегли.

Пояснення: