ДВАДЦАТЬ БАЛОВ Він любив, як цвітуть будяки.
2.У нього огнедишне око, бурякові кулаки й чорний мотоцикл, на якому він відвозить крадену солому.
3.Він вставав раненько, ішов лісом до школи, любив природу й хотів стати лісником.
4.Він подавав хлопчакам голос, і вся ватага рушала за ним у виселок додому.
5.Він поїхав у Київ і купив собі вовкодавиху.
6.Він жив на полігоні, оглух, вивчив графік навчань, ховався від вибухів у воронках.
7.Він загубився в заметіль, його врятував Сіроманець.
8.Він підібрав узимку на дорозі голодного, знесиленого вовка і привіз додому, доглядав його.
9.Вона сердилась і казала, нащо дався йому отой звір та чому він робить із вовка святого.
10.Він привів у ліс свого старого коня як приманку для вовка й сидів у засаді.
11.Він плакав, і великі срібні його сльози котилися й падали на пісок.
12.Вона дивувалася, що Сашко ходить до школи лісом, не боїться вовків, і навчала, що треба оберігати і ліс, і воду, і повітря, і звірів.
13.Він був головою колгоспу, дозволив Чепіжному вирити яму- пастку для Сіроманця.
14.Він умів говорити, співати старим голосом, плакати, йому щоночі снився один і той самий сон.
15.Він робить рішучі вчинки, учить дорослих, що звірі живі, їм теж треба жити, що не можна багатьом іти на одного, старого, сліпого.
16.Вони видовбали ломами в мерзлій землі Сіроманцеві погріб — житло під лісосмугою.
17.Він високий, широкогрудий, з малими вушками на великій голові, з великими димчастими незрячими очима.
18.Він вважає, що якби Сіроманець був зрячим, то пішов би в таке місце, де люблять вовків.
19. Він прийшов помирати сам.
20. Він прибрав Сіроманця, розчесав його і сказав: „От тепер ми з тобою і на людей стали схожі”.
21. Він, видно, пиріжки з печінкою любив з дитинства, бо ковтнув пиріжки, навіть не пожувавши.
22. Він прохав не забувати його й запевнював, що сам ніколи Сіроманця не забуде.

118

453

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

akolosov2002

Українська література

4,8(61 оценок)

Яке завдання? Що потрібно зробити?

ирина1229

Українська література

4,8(67 оценок)

шекспірівський гамлет належить до так званих «вічних» образів, як відділяються від твору, що їх породив, та починають жити своїм життям у творах інших часів і народів.

спадкоємець датської корони гамлет вирушає на навчання до віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому і, до того ж його найближчим другом стає нетитулована особа. принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… підозріла смерть короля, батька гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви гертруди… язик не повертається назвати її матір’ю! зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерти, тож винуватець названий. молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцінацією. із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принця до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана офелія, полоній, лаерт, також розенкранц і гільденстерн, з якими він навчався в університеті).

гамлет цілком може ухвалити миттєве рішення та виконати його. так помирає полоній; вирішується доля розенкранца та гілденстерна; рвуться всі зв’язки з офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою.

коли гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для клавдія? найгірше те, що, крім гораціо, принцеві нема на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; їм ближчий лаерт, якого вони до замку. тому вбити клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань лаерта, перед своєю неминучою смертю. його понесуть, як воїна, чотири капітани, а фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві.

цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про гамлета, будуть говорити самі про себе. вічно.