Які випробування пройшов Джордж Плейтен з твору «Фах»?​

Джордж Плейтен — головний герой науково-фантастичної повісті А. Азімова «Фах». II. Основні риси характеру героя. 1. Розумові здібності. 2. Інтерес до нових знань. 3. Відповідальне ставлення до вибору професії, мрії юнака 4. Цілеспрямованість героя. 5. Рішучість, здатність на самостійні вчинки, сила характеру. 6. Бажання стати творцем. III. «Таких людей, як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів». “Фах” образ Джорджа Плейтена Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста. У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий День Освіти. Джорджа відправили на постійне проживання до Інтернату. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди помилково. Пробувши рік в Інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, здавалося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті — Омейні — не радив йому це робити, однак юнака неможна було зупинити. Він купив квиток на літак до Сан-Франциско на День Олімпіади. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім’я свого приятеля Арманда Тревіліана. Той так і не став переможцем, утратив надію потрапити на Новію, планету класу А. Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, і це загрожувало Джоржу ув’язненням. Врятував його сивий чоловік, присутність якого юнак помітив давно. Той чоловік, Інженеску, на прохання свого нового знайомого влаштував йому відеорозмову з представниками Новії. Це кульмінаційний момент у житті героя. Плейтен намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти минулого, які мали базуватися на поступовому і ґрунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. У цей момент народився не лише Плейтен-учений, а Плейтен-мислитель, філософ, творець майбутнього. Він довів, що не лише самотужки опанував свій фах, а здатний мислити глобально, з перспективою. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не трапиться так, що отримані знання запізняться в часі. Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця. Однак йому вкололи заспокійливе, і незабаром він знову опинився в Інтернаті. Омейні розповів йому, що за ним стежили. Виявилося, він повинен був знаходитися під особливим наглядом, оскільки був найбільшою цінністю своєї планети. Таких, як він, небагато, саме тому їх оберігали, вміщуючи до непрестижних інтернатів. Їхнє призначення — впроваджувати в життя нові ідеї для поліпшення рівня освіти і загалом рівня життя. Отже, завдяки своїм креативному розумові, наполегливості, прагненню до самоосвіти головний герой досяг мети й опинився на найвищому суспільному щаблі. Риси характеру Джорджа Плейтена

Джерело: https://dovidka.biz.ua/fah-azimov-harakteristika-dzhordzha/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Объяснение:

А. п. чеховстепьиз уездного города n-ской губернии июльским утром выезжает обшарпанная бричка, в которой сидят купец иван иванович кузьмичёв, настоятель n-ской церкви о. христофор сирийский («маленький длинноволосый старичок») и племянник кузьмичёва мальчик егорушка девяти лет, посланный матерью, ольгой ивановной, вдовой коллежского секретаря и родной сестрой кузьмичёва, поступать в гимназию в большой город. кузьмичёв и о. христофор едут продавать шерсть, егорушку захватили по пути. ему грустно покидать родные места и расставаться с матерью. он плачет, но о. христофор его утешает, говоря обычные слова о том, что ученье — свет, а неученье тьма. сам о. христофор образован: «пятнадцати лет мне еще не было, а я уж говорил и стихи сочинял по-латынски все равно как по-». он мог сделать неплохую церковную карьеру, но родители не благословили на дальнейшее ученье. кузьмичёв же против лишнего образования и считает отправку егорушки в город капризом сестры. он мог бы пристроить егорушку к делу и без учения.кузьмичёв и о. христофор пытаются догнать обоз и некоего варламова, знаменитого в уезде купца, который богаче многих помещиков. они приезжают на постоялый двор, хозяин которого, еврей моисей моисеич лебезит перед гостями и даже мальчиком (ему он отдает пряник, предназначенный для больного сына наума). он «маленький человек», для которого кузьмичёв и священник — настоящие «господа». кроме жены и детей в его доме живет его брат соломон, гордый и обиженный на весь мир человек. он сжёг свои деньги, доставшиеся в наследство, и теперь оказался приживальщиком брата, что причиняет ему страдание и подобие мазохистского наслаждения. моисей моисеич его ругает, о. христофор жалеет, а кузьмичёв презирает.пока гости пьют чай и пересчитывают деньги, на постоялый двор приезжает графиня драницкая, красивая, благородная, богатая женщина, которую, как говорит кузьмичёв, «обирает» какой-то поляк казимир михайлыч: «…молодая да глупая. в голове ветер так и ходит».догнали обоз. кузьмичёв оставляет мальчика с обозчиками и отправляется с о. христофором по делам. постепенно егорушка знакомится с новыми для него людьми: пантелеем, старообрядцем и степенным человеком, который ест отдельно от всех кипарисовой ложкой с крестиком на черенке и пьёт воду из лампадки; емельяном, старым и безобидным человеком; дымовым, молодым неженатым парнем, которого отец посылает с обозом, чтобы он не дома; васей, бывшим певчим, простудившим себе горло и от невозможности больше петь; кирюхой, ничем особенно не примечательным из их разговоров на привалах мальчик понимает, что все они прежде жили лучше и пошли работать в обоз из-за нужды.большое место в повести занимают описание степи, достигающее художественного апофеоза в сцене грозы, и разговоры обозчиков. пантелей по ночам у костра рассказывает страшные , якобы из своей жизни в северной части россии, где он работал кучером у разных купцов и всегда попадал с ними в приключения на постоялых дворах. там непременно жили разбойники и резали купцов длинными ножами. даже мальчик понимает, что все эти и, возможно, даже не самим пантелеем, но почему-то он предпочитает рассказывать их, а не реальные события из своей явно непростой жизни. вообще, по мере продвижения обоза к городу, мальчик как бы заново знакомится с народом, и многое кажется ему странным. например, вася обладает таким острым зрением, что может видеть животных и то, как они ведут себя далеко от людей; он ест живого «бобырика» (сорт мелкой рыбы типа пескаря), при этом лицо его приобретает ласковое выражение. в нем есть что-то звериное и «не от мира сего» одновременно. дымов мучается от избытка силы. ему «скучно», и от скуки он делает много злого: зачем-то убивает ужа, хотя это, по словам пантелея, большой грех, зачем-то обижает емельяна, но затем просит прощения и т. п. егорушка его не любит и боится, как слегка побаивается всех этих чужих для него мужиков, кроме пантелея.подъезжая к городу, они наконец встречают «того самого» варламова, о котором столько упоминалось прежде и который к концу повести приобрёл некий мифологический оттенок. на самом деле — это пожилой купец, деловой и властный. он знает, как обращаться и с мужиками, и с помещиками; уверен в себе и своих деньгах.