Напишіть докладний переказ тексту публіцистичного стилю. ( если можно пару тектов)

ПАСІЧНИКИ
Бджільництво завжди було в Україні у великій пошані. На схилі літ
запорожці часто йшли не до монастиря, а на пасіку. До речі, саме на пасіці
провів свої останні роки кошовий отаман Іван Сірко.
Місце для пасіки вибирали затишне й мальовниче. Вулики ставили
вічками на південь. Самі вічка робили досить вузькими, щоб бджоли могли
захищатися від нападу сторонніх комах.
Пасіку огороджували невисоким тином. Як оберіг тут височів хрест,
бажано, щоб він був виструганий із розбитого блискавкою дерева. На пасіці
обов’язково тримали ікону із зображенням заступників бджіл Зосима й
Саватія.
Узяти в малої комашини солодку рідину – справа ніби й нескладна. Та
скільки старанності, обережності й терпіння вимагалося від пасічника!
Узимку вулики зберігалися в спеціальному утепленому напівземляному
приміщенні. Звалося воно омшаник. Уперше вулики виставляли на пасіку
десь на третьому тижні весни. Перед тим їх обкурювали волошкою, щоб
запобігти виникненню цвілі.
Після зимівлі бджоли були кволими, тому їх підгодовували патокою.
До неї підмішували корицю, гвоздику тощо.
На початку літа бджіл вивозили в степ. Купальської ночі їх годували
востаннє.
21
Пасічники доглядали за малими трудівницями. Проти воскової молі
натирали рамки часником. Щоб відлякати мурашок, на дно вуликів клали
полин та м’яту.
Мед брали, обкурюючи вулики димом сірки або тютюном, щоб не
зашкодити комахам. Бувало це двічі на рік, скажімо, на початку серпня та у
вересні. Вийняті з вуликів стільники заносили в теплі приміщення й клали у
спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед. Спорожнілі соти
перетоплювали на віск.
У жовтні господар, покропивши бджіл святою водою, ставив вулики до
омшаника.
Цілющий та поживний мед діставався нелегко. Витрачати його
намагалися обережно й економно. (За В. Супруненком.)

233

366

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

Filomena0w0

Українська література

4,7(77 оценок)

1) «раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.) 2) «тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину! » (молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.) 3) «не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета! » (захар на громадському віче.) 4) «силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (мирослава захарові про поневолення сина.) 5) «він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (мирослава про пораду максима тухольцям.) 6) «подвійний зраднику,— се твоя вина! ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо! » (бурунда-бегадир до тугара вовка, руського боярина.) 7) «дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (тугар вовк максимові, умовляючи того зрадити свій народ.) 8) «ну, то богу дякувати! надіюсь, що й не вийдете вже. тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (максим тугару вовкові.) 9) «— не хвали… дня перед вечором! нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас? » (максим тугару вовкові.) 10) «не трать надії. я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії! » (мирослава максимові у шатрі батька в монгольському таборі.) 11) «що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (мирослава максимові.) 12) «а то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! ні, сього не буде! я йду сам і без його слова». (тугар вовк мирославі.)